українського простору в добі,
яку сам бачу, чую, переживаю…
Улас Самчук
20 лютого 2025 року Уласу Самчуку виповнюється 120 років від дня народження. Є троє осіб, які принципово наполягали на тому, щоб у їх паспорті було записано «громадянин Карпатської України». Це – Вікентій Шандор – повноважний представник уряду Карпатської України в Празі, відомий історик, дипломат, юрист, уродженець с. Барвінок на Закарпатті, Зореслав (Степан Сабол, о. Севастіян) – греко-католицький священник, поет, капелан Карпатської Січі, і Улас Самчук – відомий український письменник. Тож упевнено можемо назвати їх Великими Закарпатцями.
Улас Олексійович Самчук ‒ один з найбільших українських прозаїків зарубіжжя, твори якого нині інтенсивно повертаються на Україну. «Гомер українського села», ‒ як каже про Уласа Самчука критика, не став лауреатом Нобелівської премії, бо свого часу був звинувачений в колабораціонізмі, що, очевидно, стало причиною й заблокування його кандидатури на здобуття Шевченківської премії.
Але ми твердо стоїмо на тій точці зору, що романи Уласа Самчука «Волинь», «Ост», «Марія», «Гуцульська республіка, або Гори говорять!», «Сонце з заходу», «Кулак» та інші – окраса української літератури.
Улас Самчук народився 7 (20) лютого 1905 року в селі Дермань Дубенського повіту Волинської губернії (нині Рівненського району Рівненської області) в родині Олексія Антоновича та Настасії Улянівни Самчуків, – заможних селян. Світогляд майбутнього письменника формували родина і довкілля.
У 1913 році, коли Уласові Самчуку було вісім років, сім’я переїхала до села Тилявка Кременецького повіту. Але з Дерманем зв’язків не втрачав, у 1917-1920 роках навчався у чотирикласній вищопочатковій школі, що діяла при Дерманській Свято-Феодорівській учительській семінарії. У 1921-1925 роках – у Кременецькій українській мішаній приватній гімназії імені Івана Стешенка.
Перед самим закінченням гімназії Уласа Самчука призвали до польського війська (гарнізон міста Тарнова). 23 серпня 1927 року він дезертирував, після чого потрапив у веймарську Німеччину, де працював у місті Бойтені в одного господаря, розвозив по копальнях і гутах залізо.
Німецький період життя Уласа Самчука позначений тим, що, по-перше, завдяки Герману Блюме він, як вільний слухач, студіював у Бреславському університеті з 1927 року. Ґерманіна фон Лінґейсгайм (мати Германа) дала притулок «обідраному українцеві» у своїй оселі й навчала його німецької мови. Вдруге прийшов Герман Блюме на допомогу Уласові через 15 років: завдяки його клопотанневі нацисти 20 квітня 1942 року випустили письменника, заарештованого 20 березня того року, з Рівненської в’язниці. Герман Блюме в Рівному був начальником цивільної поліції райхскомісаріату України.
Від 1925 року почав друкувати оповідання у журналі «Духовна бесіда» у Варшаві, згодом у «Літературно-науковому віснику» та інших часописах (видані окремою збіркою «Віднайдений рай», 1936). Свої перші новели надіслав до «Літературно-наукового вісника» з Німеччини, там виникли задуми більших творів (зокрема романів). У спогадах «Мій Бреслав» Улас Самчук стверджує, що саме у цьому німецькому (тепер – польському) місті «в моєму всесвіті з’явилась туманність, з якої поволі вимальовувались контури майбутньої „Волині“».
1929 року переїхав до Чехословаччини, студіював в Українському вільному університеті у Празі. Жодного вищого навчального закладу закінчити не зміг. Добре володів німецькою, польською, чеською, російською, менше французькою мовами.
У Чехословаччині перебував із 1929 до 1941 років. Українська Прага 1920–1930-х жила бурхливим науковим та культурно-мистецьким життям. До безпосереднього оточення, яке творило «його Прагу», Улас Самчук відносив Олександра Олеся, Спиридона Черкасенка, Олексу Стефановича, Оксану Лятуринську, Олега Ольжича, Михайла Мухина, Миколу Бутовича, Роберта Лісовського, Степана Смаль-Стоцького, Дмитра Дорошенка, Миколу Ґалаґана, Леоніда й Надію Білецьких, Дмитра Антоновича, Сергія Шелухіна, Микиту Шаповала, Валентина та Лідію Садовських, Русових, Яковлевих, Мідних, Батинських, Слюсаренків, Щербаківських, Сімовичів, Лащенків, Горбачевського, Ольгерта Бочковського. У Празі Улас Самчук належав до Студентської академічної громади. «Нас було кілька сотень з загальної кількатисячної української колонії, ми були поколінням Крут, Базару, Листопада, Четвертого Універсалу, України Мілітанс». У 1937 році з ініціативи Євгена Коновальця було створено культурну референтуру Проводу українських націоналістів на чолі з Олегом Ольжичем. Центром її стала Прага, а однією з головних установ – Секція митців, письменників і журналістів, де головував Самчук.
1941 року у складі однієї з похідних груп ОУН-м повернувся на Волинь (до Рівного), де був редактором газети «Волинь» до 1943 року.
Із ним працював редактором Петлюра Олександр Васильович, видавництво в ті роки очолював Іван Тиктор, співпрацювала Олена Теліга. Упродовж 1944-1948 років жив у Німеччині, був одним із засновників і головою літературної організації МУР. Після переїзду до Канади (1948) започаткував ОУП «Слово» (1954).
Ім’я Уласа Самчука прижиттєво було відоме у країнах Європи та Америки. Як зазначала дослідниця творчості письменника Марія Білоус-Гарасевич, «вражає не те, що на українській землі народився цей винятково сильний творчий талант, а те, що він вижив, не зісох у «волинській тихій стороні», в абсолютно безпросвітних обставинах».
Письменник помер 9 липня 1987 року. Похований у Торонто.
Про Закарпаття Улас Самчук має два романи: «Гори говорять!» (про Гуцульську Республіку) і «Сонце з заходу» (про Карпатську Україну). Окрім того, саме Улас Самчук передавав свої репортажі про події на Карпатській Україні у світові засоби масової інформації.
«Я не тому письменник українського народу, що вмію писати. Я тому письменник, що відчуваю обов’язок перед народом. Бог уложив у мої руки перо. Хай буде дозволено використати його для доброго, але потрібного», – так писав про себе й свою роль в історії України У. Самчук.
Як громадський діяч і український письменник У. Самчук завжди виступав соборником. Наочно це проявляється у тому, що персонажі його численних творів – вихідці з українських земель. Волиняк, він пильну увагу приділяє Закарпаттю, з людьми якого щоразу зводила доля і, нарешті, закинула у вир боротьби закарпатців за незалежність України. більшість дослідників Уласа Самчука пов’язують його життя і творчість, в основному, з Волинню й Канадою. І це не дивно. Адже Волинь була його колискою, а Канада – другою батьківщиною. Саме тут, на цих землях, він знайшов свої найкращі твори. У зв’язку з цим перебування письменника на Закарпатті в довоєнний період і особливо в 1938-1939 рр. ніби відійшло вбік, а для деяких дослідників стало маловідомим фактом у творчій біографії Уласа Самчука.
Письменник часто бував тут протягом 1933-1939 рр. Тоді цей край перебував у складі Чехословаччини. Живучи в Празі, письменник тужив за рідною мовою, за українськими традиціями, за простою душевною розмовою. І щоб відчути теплоту України, Улас Самчук їздив до Закарпатського краю. Тут він знайшов собі друзів і однодумців. Навчаючись в Українському вільному університеті у Празі у 1929-31 рр., Улас Самчук спілкувався із закарпатськими українськими студентами, які навчалися у Карловому державному університеті та інших вузах. У Празі діяла організація «Союз українських студентів Підкарпатської Русі», яка була ініціатором скликання ІІ з’їзду народовецької молоді. З’їзд став поворотною віхою від просвітницької роботи до політико-державних змагань. З середини 30-х років Закарпаття все частіше відвідували представники Закарпатського проводу ОУН. У. Самчук не стояв осторонь цих подій.
Товариство «Просвіта» створило густу сітку читалень по всьому Закарпаттю. Народний рух став поволі розширюватися у всіх сферах життя. При читальнях «Просвіти» організовували аматорські театральні гуртки, хори, спортивні товариства, курси для неписьменних. Молодь стала в ряди Пласту, який багато праці вкладав у справу національного виживання. Засновано перший курінь Пласту, звідки пластова ідея поширювалася на все Закарпаття. У. Самчук був ідейним наставником молодіжного пластунського руху, проводив пропагандистську роботу з українізації. Так, у грудні 1938 р. українське жіноцтво спільно з Карпатською січчю в Севлюші влаштувало вечір, на якому організатори мали намір познайомити українських громадян з тими українцями, які прийшли до Севлюша з окупованих мадярами земель Карпатської України. З рефератом про завдання сучасної української літератури виступав Улас Самчук. Вечір пройшов з великим успіхом, у родинному дусі. Супроводжували У. Самчука члени головної команди Карпатської Січі доктор Степан Росоха та Іван Рогач. Подібні заходи відбувалися повсюдно. Він бував на Закарпатті майже кожного літа, спілкувався з місцевими вчителями та молоддю в містах і селах краю.
У 30-х роках розігрувалася трагічна епопея Закарпатської України. Улас Самчук брав безпосередню участь у цих бурхливих подіях. він виступав як активний учасник національного відродження, як очевидець боротьби закарпатців за своє визволення. тривале перебування у цьому краї не залишилося безслідним і в письменницькому доробку. Саме яскрава й трагічна історія Гуцульщини надихала його на написання високопатріотичного роману «Гори говорять». Ще й нині населення Карпатської України з пошаною згадує його ім’я і дії серед народу, які він проводив у роки окупації: як організовував молодь вступити в бій з мадярськими терористами, як разом з чеськими прикордонниками вони захищали Карпатську Україну. Озброєні хто чим міг з ранку до вечора затримували просування ворога через села і не пропустили його далі. відомий у Закарпатті громадський діяч Микола Чирський у статті «Тюрми і табори» пише: «Це було десь близько 6-ої години ранку пам’ятного 17 березня 1939 р. За нами була тривожна ніч, угорські фашисти повсюду проводили арешт захисників Карпатської України. В одній із в’язниць у Хусті був У.Самчук. Коли нас привели до в’язниці, першим до мене кидається Улас Самчук, як завжди бадьорий, твердо переконаний, що швидко вийде на волю і що взагалі ми всі довго тут не залишимось».
Ось як згадує про У. Самчука житель с. Брід іршавського району Варфоломій Ганджеґа: «Перебування Уласа Самчука в моєму селі, де я був директором школи від 1932 по 1945 рр., мало добрий вплив. Допомагав усвідомлювати молоді і дорослим історичне значення моменту. Під його впливом все населення села, не тільки січовики, 15 березня 1939 р. Згуртовано вступило в бій з угорськими фашистами».
У. Самчук відомий в усіх куточках Закарпаття. У фондах Закарпатського обласного державного архіву зберігається протокол засідання сільського заступництва с. Вонігово Тячівського району від 24 січня 1939 р., на якому була присутня сільська громада. В рішенні № 2 від 1939 р. записано: Сільське заступництво одноголосно рішило, що приймає до села Уласа Самчука, народженого 20 лютого 1905 р. в Дермані на Волині, з тим, що не хоче жодних прибавок до сільської каси. Оправдання: У. Самчук знайомий український письменник. Після прочитання підписано: староста – Іван Гізель, управляючий нотар – Мереш. Дня 25. ІІ. 1939 р. (печатка: сільський уряд, Вонігово).
На Закарпатті ще раніше, десь у 20-30-х рр., виходило ряд часописів, які відіграли велику роль у подіях краю. Це часопис «Свобода», йому на допомогу приходить перше число «Українського слова», а в 1933 р. в авангарді політично-освідомлюючої національної боротьби стає часопис закарпатської молоді «Пробоєм», який видавали тодішні студенти Карлового університету в Празі. Часописи сприяли організації населення, особливо під час сільських виборів, на яких українці перемагали і перебирали до своїх рук сільські управи.
Невдовзі почав видаватися часопис «Нова свобода», що став спадкоємцем тижневика «Свобода». Улас Самчук активно співпрацював у іих виданнях. Саме тоді швидко зростала мистецька сила українського театру. Ще в 20-х роках в ужгороді організовано театр під керівництвом Миколи Садовського. А в 30-х роках театр розгорнув бурхливу діяльність. Тридцяті роки були взагалі роками сильної активізації народу Закарпаття, вони формували національний характер населення краю.
Улас Самчук разом з іншими письменниками утворили літературно-мистецьку громаду «Говерла», що об’єднувала місцевих письменників – українських патріотів: Ольжича, Михалевича, Патруса та ін. Вони видавали місячник літератури і мистецтва «Говерла». З проведених заходів у «Говерлі» слід особливо відзначити цикл рефератів мистецького і культурно-освітнього змісту, що відбувалися систематично в Хусті та інших містах краю. «Перший виклад, що відбувся у Хусті і згромадив усю нашу інтелігенцію, був відчит нашого знаного письменника Уласа Самчука на тему: «Завдання сучасної української літератури», – писала газета «Нова свобода» 28 грудня 1938 р. Велику роль відіграв відділ преси, пропаганди та ідеологічно-політичного виховання, який називався «Летюча естрада». Пропагандистська група на чолі з У. Самчуком проводила велику освітню роботу. Учасники їздили по селах з доповідями, показували інсценізації коротких п’єс патріотичного змісту. Їх праця була насичена глибоким виховним змістом завдяки поширенню державотворчих ідей, які пробуджували національну свідомість і гордість Карпатської України. Улас Самчук брав активну участь у радіомовленні «Січові вісті», у державному театрі «Нова сцена», який виріс з аматорського театрального гуртка, членами якого в той час були переважно народні вчителі.
Тоді були закладені й основи під розбудову фільмової індустрії, зокрема фірми «Дніпро-фільм». Було зафіксовано чимало подій державного будівництва Карпатської України в її обороні від ворогів у фільмах, щоб закарбувати їх у пам’яті прийдешніх поколінь. Частину з них об’єднано у фільм «Трагедія Карпатської України». «Терр-фільм», «Дніпро-фільм» показували два мистецькі фільми: «За гріхи батьків», «За землю й волю».
Все це єднало молоду українську інтелігенцію Закарпаття з українським народом у боротьбі за його права. Відбувся Народовецький з’їзд молоді в Мукачеві, що мобілізував тисячі української молоді Закарпаття, зокрема в ряди пластового братства. Пластова зустріч сколихнула цілу околицю, де трималося москвофільство.
Українська центральна народна рада об’єднала всіх українців, а новостворена українська національна оборона (УНО) організувала всі свої відділи по всьому Закарпатті. У. Самчук відіграв велику роль у діяльності цієї організації. Він допомагав у діяльності Українській національній обороні. Він виконував функції пресово-інформаційного референта УНО в Хусті. Через нього УНО звертається до українців у всьому світі з такими словами: «Ми зв’язані з усім нашим народом на цілому світі, бо ми знаємо, що історія і наш народ зі своєї неймовірної висоти з острахом та радістю дивляться на нас. Не бійтесь, дорогі брати! Радійте разом з нами, бо ось перед нами 12 лютого, що нас назве, що нас утвердить і нас зміцнить… І коли покличе нас історія на свій великий суд, ви, українці цілого світу, будете свідчити й своїм п’ятдесятимільйонним голосом ствердите: народ України в Карпатах здає свій іспит. Хай живе він вічно! Слава йому!».
Улас Самчук у часописі «Нова свобода» наголошував, що розбудова незалежності держави вимагатиме праці, відданості й самопожертви, будуть труднощі в економіці, соціальних питаннях, у культурному будівництві, вселяв віру, що народ знайде в собі сили перебороти всі труднощі.
Готувалась перша сесія Сойму. Самчук знову виступив перед народом у часописі «Нова свобода» з такими словами: «Те, що мало статися, – сталося. Тисячу років чекала наша земля цього прекрасного моменту. Сон багатьох поколінь народу сповнився… Раз назавжди ствердив наш народ свою дійсну волю, і держава, що її народ створив, буде тією волею керуватися».
За це письменник був заарештований мадярськими терористами. Але через деякий час його звільнили, бо довів, що він – міжнародний журналіст. Улас Самчук співпрацював і у тижневику «Наступ» (орган ОУН), який був трибуною української націоналістичної думки в Хусті. Він виразно стверджував, що потрібно багато саме власних сил народу, щоб закріпити справжню державну незалежність.
Велике значення в суспільно-політичному житті Закарпаття мали й художні твори У. Самчука. Вже в 30-х роках вони були поширені серед населення Карпатської України.
Історія його життя, його творчості є золотим вкладом у скарбницю. національної культури. Він не мав можливості довго бути в Україні, але його громадсько-політична діяльність є досить виразним явищем. Діяльність як журналіста, публіциста, політика й письменника мала великий вплив на суспільно-політичне життя України. Його ідейні пошуки відбили процес громадсько-політичної еволюції України і вказали шлях до національного і державного відродження України. А незабутні герої написаних творів будуть золотим вкладом у скарбницю національної літератури й культури, стануть переконливим доказом невичерпності її джерел, високого служіння Людині і Нації.
«Я не належав до породи пристроєних політиків, але силою фактів був втягнений в цю атмосферу молодих людей, яким здавалось все можливим і які майстрували плани свого майбутнього», – писав Улас Самчук. Ця його прикмета позначилася й на діяльності на Закарпатті, відгукнувшись у свідомості й учинках тих, хто досі пам’ятає письменника на Закарпатті.
Улас Самчук своїм перебуванням на Закарпатті ще раз засвідчує, що народ за високими горами завжди вважав себе українським і бачив свою свободу в соборній незалежній Україні. Письменник був справжнім літописцем свого часу й свого народу. найбільша мистецька й суспільна значимість його творів у тому, що ідеї їх органічно виростали з найактивніших і найболючіших проблем, що їх наскрізь проймала любов і почуття обов’язку перед своїм народом і своєю батьківщиною.