Степан Клочурак (1895–1980)
27 лютого 2025 року минає 130 років від дня народження Великого Закарпатця – Президента Гуцульської Республіки Степана Клочурака.
Народився Степан Степанович Клочурак 27 лютого 1895 року в с. Чорна Тиса Рахівського району в багатодітній родині. Вчився в Ужгородській і Марморош-Сиготській гімназіях. У 1914 році поступив у правничу академію у Сиготі, яку через воєнні події не закінчив. Вищу юридичну освіту здобув пізніше, у 20-х роках, у Братиславському університеті ім. Я. Коменського.
У 1915 році Степан Клочурак був призваний в айстро-угорську армію і відправлений на російський фронт. За відзначення у боях отримав офіцерський чин підпоручика. Після важкого поранення, у 1917 році його переведено на румунський фронт. У кінці війни опинився у Празі, де 28 жовтня 1918 році був свідком проголошення Чехо-Словацької республіки.
З початку листопада 1918 року розпочали свою активну політичну діяльність на Мараморощині брати Юлій і Михайло Бращайки. Тоді ж повертається до рідного краю Степан Клочурак і розгортає бурхливу громадсько-політичну працю.
Вже 4 листопада він очолив у Ясінях загін гуцульської міліції, 8 листопада обраний головою 42-членної Української Народної Ради Ясіня, яка перша висловилася за злуку Закарпаття з Україною.
У 1919 році 8 січня Українська Народна Рада села Ясіня проголосила створення Гуцульської республіки й обрала головою Степана Клочурака. Вже у червні 1919 року Гуцульську республіку було ліквідовано, Степана Клочурака й інших її проповідників заарештовано й засуджено до тюремного ув’язнення. Наприкінці 1919 року Степан Клочурак опинився у Моравії (Чехословаччина), звідки дістався до Ясіня, а згодом переїхав до Ужгорода, де розгорнув активну громадську і політичну діяльність. Зокрема, він увійшов до проводу „Просвіти”, у 1925 році був обраний секретарем товариства, входив до літературно-наукової, театральної, господарської та інших комісій крайової „Просвіти”, деякий час працював секретарем Руського театру товариства „Просвіта” в Ужгороді. Допомагав він й у створенні філій та читалень „Просвіти” у різних місцевостях краю.
Так, за його сприяння 26 грудня 1920 році було засновано просвітянську читальню у селі Ясіня – одну з перших на Закарпатті. В 1938-1939 роки в уряді Августина Волошина був особистим секретарем прем’єра, працював у редакції газети „Нова свобода”.
У лютому 1939 році обраний послом (депутатом) Сойму Карпатської України. Пізніше призначений міністром господарства, промисловості й торгівлі в уряді Августина Волошина, а 15 березня 1939 року міністром оборони Карпатської України. На жаль, часу для створення власних потужних збройних сил вже не залишилося і, значно переважаючі чисельно і технічно, угорські війська, незважаючи на героїчний опір воїнів Карпатської Січі й патріотично налаштованої молоді, швидко окупували Карпатську Україну. Уряд Карпатської України емігрував до Праги, де Степан Клочурак очолював його канцелярію.
У травні 1945 року був арештований, засуджений на вісім років виправно-трудових робіт. Звільненим з ув’язнення не був йому присудили довічне заслання у Воркуті.
Тільки в час хрущовської відлиги, у 1957 році Степану Клочураку дозволили виїхати в Прагу до рідних. Але радості й тут було мало: увесь час знаходився під пильним оком спецслужб, окрім цього, змушений був виконувати важку фізичну працю, аби заробити на хліб щоденний та отримати пенсію, оскільки ні його подвижницьку працю у 20–30-ті роки, ні період ув’язнення до стажу роботи йому не зарахували.
Незважаючи на несприятливі умови, підготував до друку книгу спогадів „До волі”, яка стараннями Карпатського Союзу Америки була видана у 1978 році в Нью-Йорку. Працював і над другою та третьою частиною споминів (з 1920 до 1956 рр.). Та чеські спецслужби, після виходу в Америці згаданої книжки Степана Клочурака, червоною ниткою через яку проходила українська національна ідея, провели у 1979 році обшук у його квартирі, конфіскували рукописи споминів, виписки з книг, журналів і газет, інші підготовчі матеріали, перекресливши цим багаторічну працю подвижника.
Внаслідок відвертої наруги Степан Клочурак важко захворів.
Помер Степан Клочурак 8 лютого 1980 року, похований у Празі.
Зі спогадів академіка Миколи Мушинки про Степана Клочурака:
Президент Гуцульської Республіки, журналіст та політичний діяч міжвоєнного періоду Степан Клочурак (1895–1980) дванадцять з половиною років відбував покарання на шахтах Воркути в Сибіру за свою самовіддану працю на користь України. Після повернення з ГУЛАГу до сім’ї у Прагу він залишився без будь-яких засобів до існування, оскільки 25-річний період журналістської та політичної діяльності у міжвоєнний та воєнний час нова комуністична влада Чехословаччини йому не зарахувала до пенсійного віку, а за дванадцять з половиною років, які він, будучи юристом з вищою освітою, відпрацював на шахтах Воркути, радянські органи не видали йому жодної посвідки. Майже до 1980 року він працював чорноробом у державній фірмі „Geologický průzkum” (Геологічна розвідка).
У „Науковому збірнику Музею української культури у Свиднику” 1970 року я, як головний і єдиний його редактор, опублікував першу його статтю після понад 30-річної перерви „До громадської діяльності д-ра І. Панькевича на Закарпатській Україні” (т. 4, кн. 1, с. 259-263) і заохотив його до написання спогадів.
Я відредагував першу частину його спогадів „До волі”. Вона з’явилася у Нью-Йорку в 1978 році і мала для С. Клочурака фатальні наслідки. Після її появи органи чехословацької безпеки (разом з „експертом” радянського КДБ) провели на його квартирі ґрунтовний обшук, забрали рукопис другого тому спогадів (міжвоєнний і воєнний період) та матеріали третього (ГУЛАГ). Йому пригрозили, що коли опублікує на Заході бодай один рядок – опиниться знову в Сибірі. Мовляв, він не є реабілітованим, а лише „помилуваним гуманною радянською владою”. Ця подія дуже підкосила його.
У 1999 році в Ужгороді на кошти тодішнього заступника міністра внутрішніх справ України Геннадія Москаля (раніше начальника управління МВС України у Закарпатській області), нині (2015) голови державної адміністрації Закарпатської області, були перевидані спогади С. Клочурака „До волі” з моєю передмовою – „До волі – з вінком терновим” (с. 5-10).
У 1995 році в тому ж Ужгороді я видав книжку під назвою „Лицар волі” – про життя і громадсько-політичну діяльність Степана Клочурака, що вийшла двома виданнями[1]. Йому ж я присвятив кілька доповідей на наукових конференціях[2] та серію газетних статей[3]. На основі моїх книжок і статей на батьківщині С. Клочурака в с. Ясіня поставили пам’ятник з його скульптурою наджиттєвої величини роботи Михайла Беленя. На урочистому відкритті я виступив із промовою та зняв полотно із монументу. Отже, своїми працями я С. Клочурака „вивів із небуття”.
[1] Мушинка М. Лицар волі. Життя і політично-громадська діяльність Степана Клочурака. – Ужгород, 1995. – 284 с.; його ж: Лицар волі. Життя і політична діяльність Степана Клочурака. – Ужгород, 2011. – 448 с.
[2] Мушинка М. Степан Клочурак – засновник і голова Гуцульської республіки // Зб. Гуцульщина. – Івано-Франківськ, 1994. – С. 6-9.; його ж: Син України // Карпатська Січ. – Ужгород, 1996. – С. 213-216.; його ж: Гуцульщина в житті і діяльності Степана Клочурака // Зб. статей наукової конференції „Україна, Галичина, Гуцульщина”. – Коломия, 2009. – С. 119-129.; його ж: Степан Клочурак і Карпатська Україна // Зб. матеріалів конференції до 70-річчя проголошення Карпатської України. – Пряшів, Ужгород, 2010. – С. 42-65.
[3] Мушинка М. Колеса крутяться… – Кн. 2 та 3. – Пряшів, 1998; 2013 (див. „Іменні реєстри”).