У день народження Ліни Костенко й Максима Рильського, у переддень Всесвітнього дня поезії в Закарпатському обласному музеї імені Тиводара Легоцького відбувся літературний вечір «Поетичне слово рідної землі: приховані скарби літератури Закарпаття». Задум організаторів – звернути увагу на творчість уже визнаних і визначних постатей поетичної спадщини краю, водночас, ознайомити з творчістю молодих і невідомих поетів – вдався. Насолодою було почути вірші членів літературного об’єднання FUTURUM: Артура Сегеді, Томорі Ангеліни, Гриненків Тетяни, Рурич Надії, Фельбаби Юліанни, Геник Ірини, Драбюк Софії. Віримо, що ці імена у майбутньому стануть надбанням нашої нації.
Водночас, присутні мали змогу перейнятися Словом:
- Повх (Ходанич) Лідії Петрівни, що виступила з чуттєвими творами, ідеї яких, бентежать серце кожного українця в цей час. Інтимна тематика її поетичних рядків пронизана материнською любов’ю в зверненні до своєї дитини, вразили кожного;
- Ребрик Наталії Йосифівни, яка з неймовірною чуттєвістю декламувала твори вже визнаних поетів Закарпаття – Василя Горвата, Івана Ребрика, Василя Довговича, педагогів – Мар’яни Бонь-Якубишиної, Наталії Довганич та ін. Зауважимо, що професійне і глибоке прочитання творів Наталією Ребрик не залишає байдужим жодного слухача;
- Токара Маріана, озвучені яким власні вірші про проживання війни;
- Гумен-Біланич Наталії, доробок якої – для дітей та юнаків;
- Бабинець Іванни, вірші якої занурили у глибокий світ власних переживань та емоцій;
- Лесіва Михайла, вірші якого стали відкриттям для його колег по роботі і занурили у пошук сенсу життя.
Присутній на вечорі Петро Ходанич, член Національної спілки письменників України, звернувся зі щирим запрошенням до молодих митців доєднатися до поважного гурту Закарпатських спілчан, творити разом, щоб змінювати світ на краще. Оксана Іваць, заступник директора з науково-дослідної роботи та міжнародної діяльності ЗІППО, висловила віру у поетичне майбутнє молодих авторів, які сміливо і відверто представили свій доробок. Директор музею Ольга Шумовська та завідувач відділу науково-освітньої роботи музею Михайло Лесів висловили сподівання, що подібні літературні зустрічі, які є вкрай важливими для популяризації історії краю, проводитимуться й у подальшому.
Закарпатський інститут післядипломної педагогічної освіти, як співорганізатор зустрічі, щиро вірить у силу поетичного слова в розбудові гідного майбутнього і висловлює вдячність усім організаторам та учасникам заходу, найперше, колегам, які зробили літературний вечір незабутнім: Наталії Йосифівні Ребрик, завідувачу кафедри теорії і методики професійної освіти та інноваційних технологій, кандидату філологічних наук, Лідії Петрівні Повх (Ходанич), доценту цієї ж кафедри, кандидату педагогічних наук, доценту.
Пропонуємо поринути у світ поезії, яка лунала на літературному вечорі (вибране):
Лідія Повх (Ходанич)
Я тебе народила, сину
Не для воєн на цій землі:
Із якої біди-полину
Розметалися орди злі?
Я
тебе народила, сину,
Для краси, для щедрот, добра
Але вибрано нам Вкраїну,
А у неї тяжка пора.
Тож берися за зброю, хлопче!
Брат до брата, до тіні
–
тінь…
Бережіть його, Роде і Отче!
Найдорожче даю… Амінь.
*******
На смертному одрі
–
ні грошей, ні слави.
Однакові в смерті щасливі й сумні.
Люди відходять
–
лишаються справи,
Світла краплина на самому дні.
Іван Ребрик
Коли допече,
що вже і руки опускаються,
наразі печаль огорне,
стане легко і боляче,
ладен людство пригорнути до серця
і, втопивши пальці
в чуприні його розкуйовдженій,
завмерти поглядом у далекій просині,
нашіптуючи: «Їм же і воздасться»…
Потому розреготатися,
Збагнувши свою слабість,
і йти,
йти
без кінця,
розганяючи
патиком
думки від себе.
Братися до роботи…
******
Коли залишиться недовго
чекати судного кінця,
мене охопить враз тривога,
що я не мав свого лиця,
що мав я бути зовсім іншим,
а був лиш іншим у собі,
що я себе даремно тішив
причетністю
д’чужій судьбі,
і що требало
зовсім мало,
аби створити свій портрет…
Тоді доп’ю останню каву
І вмру у той самий момент.
Василь Горват
бачиш
на столі моя щирість розкладена
по тарілках і салатницях
на спинці крісла честь на виріст
а від цноти залишилися ратиці
обгризені
обгризені мабуть життям
на дивані
возсідає
пам’ять
а поряд совість повна плям
а за дверима і сам я
стою
чекаючи дозволу вирватись
і почвалати на всі чотири сторони
від втоми й самотності чорний
мене проводжатимуть
пам’ять щирість совість
перше кохання і невинність
лише німа печаль зірветься з ланцюга
наздожене
обпікуючи
гарячим подихом
стару як льодовик рану в грудях
Василь Довгович
Все мине!
Тільки добре зроблене діло залишиться!
Добре зроблене діло залишиться!
Не постаріє воно у віках і завжди нагадає час,
коли було зроблене.
Щасливий той, кого діло довіряє
прийдешнім рокам і робить його
новим для майбутніх поколінь.
