Дмитро Кремінь – видатний український поет, публіцист, есеїст, перекладач, лауреат Шевченківської премії в галузі літератури, народився на Закарпатті, жив і працював на Миколаївщині. Уже в ранній його творчості з’являються великі художні полотна – поема „Меморандум Герштейна”, поетичні симфонії: „Сад”, „Параноїчна зона „А”, „Тан блукаючого вогню”, „Коні Адамові”. У збірці „Літній час” (Миколаїв, 2007) центральне місце посідає поема „ANNO DOMINI”, до якої автор дає підзаголовок: „Пропала поема. Фрагменти, вихоплені з вогню”. Це вже „пізній” Кремінь, якого болить тема української пропалості й пропащості, української історичної нереалізованості, з волі чужинців або з власного безголов’я. Володіючи просто таки дивовижним умінням художньо-планетарно-історичного бачення, органічно-легко поєднуючи епохи і території, жанри і форми викладу, віртуозно тасуючи відомі, маловідомі і зовсім не відомі факти і події, вправно оперуючи глибокими знаннями в різних галузях життя, граційно вплітаючи в сюжетно-емоційну канву текстів староукраїнську лексику та авторські неологізми, Дмитро Кремінь, у першу чергу, осмислює долю України, бачить її як трагічну, прагне, можливо, дещо експресивно-хаотично, проте віднайти шляхи виходу з тієї прірви, у якій є сьогодні його держава.
Для Дмитра Кременя взагалі характерне феноменальне відчуття пульсуючої доби. У часі і просторі, поряд і повкремо, у візіях і наяву, в Ольвії і в Україні, у Миколаєві і в Ужгороді співіснують у поезіях та поемах міфічні герої і реальні люди, історичні події і фантастичні пригоди, святе і грішне, безжально-реалістичне та романтично-піднесене. Героями його творів є і Зевс, і Бахус, і Саваоф, і Ольвія, і Пантікапея, і Тарас Шевченко, і Еней, і Карпати, і Ай-Петрі, і Георгій Ґонґадзе, і Петро Скунць, і Ечі Семан, і Федор Манайло, і т. д., і т. п. Кожен із них несе свій хрест. Кожен із них терпить свій біль. Та разом вони творять образ трагічної фантомної України. Дмитро Кремень непомильно вміє розкласти всі логічні акценти: він знає, чим Україна може гордитися (духом, вірою, добою козаччини, шістдесятництвом, піснею, опірністю), чим ганьбитися (зрадництвом, духовним рабством, прогинанням під владу), а від чого стікала кров’ю (напади диких орд, спалені церкви, Полтава, Батурин, Чорнобиль). Як свідчать дослідники творчості Дмитра Кременя, з його поезії виринають несподівано українські імена та образи, які втілюють трагічні моменти її історії. Так перед читачем пролітають, залишаючи червоні плями на снігу і спалені собори за собою, половці-печеніги, виблискують гайдамацькі ножі, лютують криваві кати російської імперської ідеї – царі і підцарки, жахає катастрофа при Полтаві та окупантська осатанілість спалення жінок і дітей у Батурині… А сучасні згадані в поезіях „кварцяна сволота”, „омонище п’яне” не тільки викликають з вікової пам’яті нищення москвою української державності й культури, а підтверджують абсолютну прозірливість поета, його передбачуваність ситуації нинішньої, коли кровожерлива імперія нищить все живе, світле і добре, не зупиняється перед беззахисними очима дітей, вагітними жінками, інвалідами і стариками.
2023 рік Постановою Верховної Ради України „Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022–2023 роках” від 17 грудня 2021 року № 1982-IX оголошено роком Дмитра Кременя. Від 21 серпня 2022 року в Закарпатті, у тому числі і в ЗІППО, розпочалися заходи щодо вшанування пам’яті великого земляка. Зокрема, у ЗІППО відбувся поетичний конкурс „Золоте письмено”, створено подкаст поетичної книги „Мовчання волхвів” Дмитра Кременя, вміщено статті науковців Ребрик Н. Й., Ходанич Л. П., Ходанич П. М. у науково-методичному виданні МОІППО „Вересень”, готується до друку науково-методичний посібник моделей уроків / літературних занять / виховних заходів учителів за творами Дмитра Кременя, йде активна підготовка до І Міжнародної науково-практичної конференції „Особистість в культурно-освітньому просторі: Дмитро Кремінь (до 70-річчя від дня народження)”.