У культурі кожного народу є речі, які яскраво відображають його особливу національну традицію. Вишиванка – яскравий приклад і підтвердження цьому. Історія вишиванки своїми витоками сягає у глиб тисячоліть. Ще за свідченням знаменитого давньогрецького історика, географа і мандрівника Геродота, елементами вишивки був прикрашений одяг скіфів, які проживали в наших землях у період VIII ст. до н. е. – IV ст. н. е. Знаменитий арабський мандрівник X ст. Ібн Баттута у своїх розповідях також згадує про русів, які носили вишитий одяг. У ході сучасних досліджень, наприклад, на Черкащині були знайдені срібні бляшки з фігурками чоловіків, датування знахідок VI ст., дослідження яких показали ідентичність елементів одягу і орнаменту вишивки українського народного костюма XVIII – XIX століть.
Вишиванка в культурі України займає особливе місце. Здавна вважалося, що сорочка, вишита кольоровими нитками та прикрашена візерунками, приносила успіх та слугувала оберегом для господині чи господаря. Цей національний одяг носять чоловіки, жінки та діти.
Традиція вишивати сорочки різнокольоровими нитками та візерунками має багатовікову історію. В основному вишивали дівчата, готуючи собі посаг до весілля. Кількість зібраних вишиванок свідчила про матеріальний добробут нареченої. Якщо у дівчини було від 30 до 40 сорочок, то вона вважалася з бідної сім’ї, а у якої було від 100 й більше – вважалася завидною нареченою.
Візерунки на вишиванках були прикрасою одягу й несли в собі магічний сенс. Не секрет, що магія завжди була, є і буде частиною культури українського народу. Це видно з пісень („кого любила – причарувала”), казок, переказів, обрядів.
„Вишиванка була для наших предків не просто одягом, а свого роду сакральним оберегом, який захищав від бід, хвороб, заздрості та всякого роду негативної енергетики”, – розповіла карпатська мольфарка Магдалена Мачіовськи.
Вишита сорочка – символ нашої багатої традиціями української культури. Завдяки унікальному орнаменту, вишита візерунком, вона могла означати походження людини, вказувати на її вік, соціальний статус та навіть на сімейний стан. Прикрашаючи вишивкою сорочки білих, чорних, червоних або синіх кольорів, українці „розповідали” оточуючим про своє життя. Червоні вишиті сорочки одягали дівчата – як символ любові та енергії, а сині – жінки старшого віку, які вже не будуть мати дітей. Чорні сорочки носили виключно чоловіки. Найпопулярнішою є вишиванка білого кольору з різними візерунками з ниток.
Орнамент і колір також говорив багато про господаря сорочки. Зустрівши українця у вишиванці з рослинним візерунком, наприклад винограду, калини або дуба, в чорно-червоній гамі, можна сміливо стверджувати, що це житель столиці. Полтавчани найчастіше одягали білі сорочки, вишиті білими нитками. А жителів Полісся та Волині можна було впізнати завдяки біло-сірим сорочкам, розшитим червоними нитками. У західних регіонах характерною особливістю вишиванок був широкий спектр візерунків і кольору. Наприклад, блакитний, який не є традиційним для більшості українських областей або ж сорочки, вишиті тільки на рукавах скошеними або поздовжніми смугами.
Також вишиванки вважалися справжнім оберегом від нечистої сили. Наприклад, на весілля наречена одягала особливу сорочку, яку після гулянь ховала в спальні і більше ніколи не діставала. Це символізувало захист від негараздів та пристрітів у сімейному житті.
Для новонародженого малюка сорочку вишивали хресні. Під час хрещення тканина оброблялася свічками. Вірили, що такий обряд вбереже дитину від нещасть на все життя.
Ідею акції „Всесвітній день вишиванки” у 2006 році запропонувала студентка факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк. А поштовхом до реалізації ідеї та святкування стала вишиванка Ігоря Житарюка, яку він регулярно одягав на пари, як і чимало інших студентів. Леся запропонувала одногрупникам та студентам обрати один день і всім разом одягнути вишиванки. Спочатку вишиванки одягнули кілька десятків студентів та кілька викладачів факультету. Та вже протягом наступних років свято розрослося до всеукраїнського рівня, до нього почала долучатися українська діаспора по всьому світу, а також прихильники України.
Ідеєю свята є збереження українських цінностей та їх популяризація серед молоді і населення загалом. Свято не передбачає обов’язкових заходів, окрім одягання вишиванки. Хоча протягом усієї історії заходу з ініціативи студентів, школярів, громадських та культурних діячів проводяться концерти, хода, конкурси, вечорниці, ярмарки. Саме ж свято запрошує кожного свідомого громадянина до абсолютно простого вчинку – одягнути вишиванку і в ній піти на роботу чи на навчання. Разом із тим, така дія має глибокий контекст, адже йдеться про вираження своєї національної та громадянської позиції, культурну освіченість та духовну свідомість. Як показує досвід, люди в День вишиванки завжди піднесені та усміхнені, адже в українських строях закодовано багато символів сили, добробуту, краси та оберегів.
У цей день вже традиційно організовують цікаві конкурси у мережі, наприклад, „Найкраща вишиванка” або „Найкраще фото” у вишиванці. Фото у вишиванках викладають у мережу не лише жителі України, а також і українці за кордоном.