День перший. Памʼять…
30 квітня ‒ 1 травня 2026 року в Комунальному закладі «Закарпатський інститут післядипломної педагогічної освіти» Закарпатської обласної ради відбулася IV Міжнародна науково-практична конференція «Особистість в освітньо-культурному просторі: Микола Мушинка (1936‒2024). До 90-річчя від дня народження».
Академік у свій час, підсумовуючи свій 60-річний ювілей, писав: «Через призму власного життя я намагався зобразити долю моєї генерації, генерації, народженої перед Другою світовою війною, на долю якої випало чи не найбільше випробувань, хоч вона не воювала на фронтах, не шукала шматка хліба за морем, та й дома не вмирала з голоду. Постараюсь […] долучити бодай невеличку цеглину до розбудови науки й культури незалежної України та поглиблення українсько-словацьких взаємин…». Він справді впродовж усього свого життя сумлінно «крутив колеса українського воза», працював як фольклорист, етнолог, славіст, культуролог, мистецтвознавець, літературознавець, бібліограф… Доктор філологічних наук, професор, іноземний член Національної академії наук України, дійсний член НТШ. Президент НТШ у Словаччині, голова Асоціації українців Словаччини… І головне – «найавторитетніший дослідник культури Закарпаття» (за М. Жулинським).
Науковий захід зібрав фахівців зі Словаччини і України. Приїхала його дружина Магда Мушинкова та його сини Ігор і Олесь. А 30 науковців, які добре знали Миколу Мушинку, працювали з ним, були приятелями, зустрічалися на різноманітних науково-освітніх чи культурно-просвітницьких заходах, зголосилися до доповідей. Дійство розпочалося заупокійною св. літургією в Ужгородському Хрестовоздвиженському греко-католицькому катедральному соборі, яку провели преосвященний владика Ніл Лущак, настоятель Мукачівського монастиря Отців Василіян отець Лука Буняк та настоятель парафії Святого Архистратига Михаїла с. Глибоке отець Михайло Михайлець.
Цього ж дня учасники конференції відвідали могили Софії та Станіслава Дністрянських, життя і діяльність яких досліджував проф. Микола Мушинка. Науковець, відшукавши архіви родини Дністрянських і опрацювавши їх, організував і провів наукові конференції в Ужгороді, Львові та Києві, присвячені вченому-правнику Станіславу Дністрянському, виступаючи на них з основними доповідями, опублікував кілька статей і книгу про нього, а також листування Степана Рудницького до сестри і шваґра, відшукав могилу Станіслава Дністрянського в Ужгороді і здійснив перепоховання праху його дружини Софії поряд із ним на Кальварії, подарував архів Станіслава Дністрянського Тернопільському обласному архіву, а архів Софії Дністрянської – Краєзнавчому музеєві в Ужгороді. До останніх своїх днів професор опікувався спадщиною родини Дністрянських.
День другий. Наука…
Пленарне засідання науково-практичної конференції відбулося в мистецькому центрі «ILKO Gallery», люб’язно наданому Іваном та Михайлом Ільками на знак вдячності академікові за його працю на славу України. Комфортний модерний дворівневий простір, якісна система освітлення, акустично підготовлене приміщення (у відповідності до європейських нормативів), прецедентно підібрана система озвучення, максимальна ефективність співвідношення основних та допоміжних приміщень, живописні полотна народного художника України Івана Ілька ‒ усе це забезпечило ідеальні умови для занурення в атмосферу науки і мистецтва.
Привітали конференцію Петер Шворц, професор історії Пряшівського університету в Пряшеві (Словацька Республіка); Михайло Приймич, ректор Закарпатської академії мистецтв, доктор мистецтвознавства, професор (м. Ужгород, Україна); Тетяна Повханич, голова Закарпатської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України (м. Ужгород, Україна); Ярослав Сивохоп, в. о. директора Комунального закладу «Закарпатський інститут післядипломної педагогічної освіти» Закарпатської обласної ради, кандидат педагогічних наук, доцент (м. Ужгород, Україна).
Зокрема Ярослав Сивохоп наголосив, що Микола Мушинка впродовж довгих років був добрим другом Інституту, співпрацював з ним у різних сферах: час від часу читав лекції для філологів-слухачів курсів, відвідував різноманітні заходи, що проводилися в школах області, брав участь у міжнародних конференціях, подавав матеріали в науково-методичний журнал «Освіта Закарпаття», публікувала свої праці в ньому.
Цікаві і змістовні доповіді представили:
‒ Наталія Ребрик, завідувач кафедри теорії і методики професійної освіти та інноваційних технологій Комунального закладу «Закарпатський інститут післядипломної педагогічної освіти» Закарпатської обласної ради, кандидат філологічних наук, «Академік Микола Мушинка: крізь час і простір»;
‒ Микола Жулинський, директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка Національної академії наук України, доктор філологічних наук, професор, академік Національної академії наук України, «Микола Мушинка: націєтворення»;
‒ Алла Атаманенко, директор Науково-дослідного центру «Інститут досліджень української діаспори імені професора Любомира Винара» Національного університету “Острозька академія”», доктор історичних наук, професор, «Микола Мушинка крізь призму листування: образ Людини і Вченого»;
‒ Ростислав Радишевський, завідувач кафедри полоністики Навчально-наукового інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академік Національної академії наук України, доктор філологічних наук, професор, «Публікації Миколи Мушинки у польській періодиці»;
‒ Ганна Карась, професор кафедри методики музичного виховання та диригування Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, доктор мистецтвознавства, «Микола Мушинка як приклад інтегративної особистості (на вшанування 90-річчя від дня народження)»;
‒ Лідія Ходанич, доцент кафедри теорії і методики професійної освіти та інноваційних технологій Комунального закладу «Закарпатський інститут післядипломної педагогічної освіти» Закарпатської обласної ради, кандидат педагогічних наук, доцент, член Національної спілки письменників України, «Творчий спадок Миколи Мушинки крізь призму виховних завдань Нової української школи»;
‒ Оксана Кузьма, завідувач кафедри української літератури ДВНЗ «Ужгородський національний університет», кандидат філологічних наук, доцент, «Антропологічний вимір наукової спадщини Миколи Мушинки в системі філологічної освіти: науково-практичний аспект»;
‒ Оксана Тиховська, професор кафедри української літератури ДВНЗ «Ужгородський національний університет», доктор філологічних наук, професор, «Фольклорно-етнографічні дослідження Володимира Гнатюка в рецепції Миколи Мушинки»;
‒ Оксана Гаврош, проректор з наукової, виховної та творчої роботи, доцент кафедри культури та соціально-гуманітарних дисциплін Закарпатської академії мистецтв, кандидат мистецтвознавства, «Микола Мушинка як дослідник творчості українських митців: від забуття до наукового осмислення»;
‒ Аліна Волощук, завідувач кафедри культури та соціально-гуманітарних дисциплін Закарпатської академії мистецтв, кандидат педагогічних наук, доцент, «Педагогіка живої культури: освітня та просвітницька діяльність Миколи Мушинки»;
‒ Тарас Кремінь, професор кафедри української мови, літератури та методики їх навчання Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова, кандидат філологічних наук, доцент, «Мовна ідеологія в Україні у другій половині ХХ ст. як чинник тоталітарної мовної політики (за М. Мушинкою)»;
‒ Павло Федака, почесний голова Закарпатського крайового культурно-освітнього товариства «Просвіта», доктор історичних наук, «Микола Мушинка і закарпатська “Просвіта”»;
‒ Олександр Мушинка, науковий співробітник Центру національних мов та культур, доцент Пряшівського університету в Пряшеві, доктор філософії (PhD), син науковця, «Слово про Батька».
Кожен із доповідачів розкривав певну капітулу діяльності академіка. І кожен із доповідачів дивувався тому «великому огрому його трудів і днів». І кожен із доповідачів усвідомлював, який тернистий шлях довелося пройти професору: від сільського хлопчини з Курова до викладача університету, від пастуха й кочегара до поважного академіка, від віруючого в комунізм «русского» до свідомого українця, від дослідника місцевого фольклору до потужного науковця, рівного якому, скоро не знайдеш в Україні, Словаччині чи Європі…
День другий. Спадщина…
Пообідні конференційні засідання проходили в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї імені Тиводара Легоцького, де була розгорнута виставка спадщини Софії і Станіслава Дністрянських, та в Комунальному закладі «Закарпатський музей народної архітектури та побуту» Закарпатської обласної ради, де учасники конференції ознайомилися з оригіналами фотографій із Закарпаття, зроблених Флоріаном Заплеталом, чеським публіцистом, істориком, етнографом, мистецтвознавцем, фотографом, дослідником закарпатської української культури. Обидві експозиції створені на основі архівних матеріалів, переданих свого часу Миколою Мушинкою цим установам.
До розмови про родину Дністрянських долучилися юристи УжНУ:
‒ Михайло Савчин, професор кафедри адміністративного, фінансового та інформаційного права ДВНЗ «Ужгородський національний університет», доктор юридичних наук, професор;
‒ Андрій Андрушко, завідувач кафедри кримінально-правової політики ДВНЗ «Ужгородський національний університет», доктор юридичних наук, професор;
‒ Тетяна Карабін, завідувач кафедри адміністративного, фінансового та інформаційного права ДВНЗ «Ужгородський національний університет», доктор юридичних наук, професор;
‒ Михайло Лесів, завідувач відділу науково-освітньої роботи та промоції Комунального закладу «Закарпатський обласний краєзнавчий музей ім. Т. Легоцького» Закарпатської обласної ради.
‒ Ганна Карась, професор кафедри методики музичного виховання та диригування Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, доктор мистецтвознавства, дослідниця творчості Софії Дністрянської, подарувала музею свою монографію про відому піаністку та педагога.
Про унікальність фотографій Флоріана Заплетала розповіли:
‒ Василь Коцан, директор Закарпатського музею народної архітектури та побуту доктор історичних наук, доцент кафедри археології, етнології та культурології факультету історії та міжнародних відносин;
‒ Михайло Сирохман, доцент Закарпатської академії мистецтв.
Дослідники наголосили, що, йдучи за Миколою Мушинкою, «фотографії Флоріана Заплетала цікаві з кількох аспектів. По-перше, з історичного аспекту. Друге ‒ це з аспекту етнографічного. Він фотографував прекрасні дерев’яні церкви, більшість з яких сьогодні вже не існує. Третє ‒ це з художнього аспекту. Дійсно, попри те, що Заплетал був за професією військовим, він був визначним ученим – істориком та етнографом, але, перш за все, мистецтвознавцем. І сьогодні якщо ми хочемо, наприклад, відновлювати стан дерев’яних церков, то без його фотографій важко обійтися…»
День другий. Надія. Віра. Любов…
Виступ Заслуженого академічного Закарпатського народного хору під керівництвом Наталії Петій-Потапчук завершив основний день конференції. Саме надія, віра і любов переповнювали серця учасників Міжнародного науково-практичного форуму під час виступу цього унікального колективу, який трепетно зберігає, відтворює і пропагує культуру рідного краю: його пісні, танці, строї, звичаї, обряди, забави, усвідомлюючи, що це не просто «пісні, танці, строї, звичаї, обряди, забави», а ‒ національний код, українська душа, наша ментальність, власне, те, що дає сили жити і виживати, що наснажує, зачіпає найпотаємніші струни серця…
Самобутній колорит народного мистецтва не залишив байдужим жодного учасника конференції. Жартівливі пісні і тужливі балади, запальні танці та гучні троїсті музики, неспішний хід від корчми, через місток, копиці сіна і Шелестівську церкву змушували підспівувати, підтанцьовувати і ‒ натхненно аплодувати. Ці перлини народного мистецтва не підвладні часу чи віянням моди, бо в них чуються голоси предків, чиста співоча душа нашого народу.
Це була справжня народна стихія, яку добре знав, сумлінно вивчав і щемно любив Микола Мушинка… Це, направду, було достойне завершення конференції.
День третій. На незабуть…
Обговорили.
Підсумували.
Розійшлись-розʼїхались…
Продовжуємо робити українську справу. Ту, яку виконував академік Микола Мушинка.
