Ми зібралися до цього будинку. Ми – це керівник і декілька  вихованців гуртка «Журналістика». Інші перед самим заняттям передзвонили і сказали, що не можуть прийти. Чому? Можливо, не почувалися настільки сильними, щоб доторкнутися до чужого горя. А те, що відвідини будуть не легкими, – сумнівів не викликало.

Ось і закінчився відпочинок учнів загальноосвітніх шкіл у літньому таборі. Безліч конкурсів, екскурсій, зустрічей з цікавими людьми відкрили для школярів багато непізнаного і небаченого. І виявляється, це непізнане й небачене не десь там далеко, де ти ще ніколи не був, а тут, на відстані витягнутої руки.

Як часто ми бачимо по телебаченні, чуємо по радіо, читаємо  в пресі про долі людей-інвалідів. Скільки горя і особистих трагедій показано в кількахвилинних сюжетах! Чому ж одним пощастило вести  повноцінний спосіб життя, а іншим  доводиться проводити весь час у візку чи сліпоті? У кожного своя доля. Генетика, недбалість лікарів та навіть нещасний випадок є причинами інвалідності. Як правило, у здорових людей чуже каліцтво викликає співчуття, але до реальної допомоги справа не доходить.