Історія ЗІППО

Після визволення Закарпаття Червоною Армією у 1944 р. з’явилася реальна можливість не тільки для реорганізації існуючих шкіл та відкриття нових, але й створення науково-педагогічних та методичних центрів. Такою інституцією на допомогу педагогічним працівникам став Центральний методичний кабінет в м. Ужгороді, який у 1946 р. був реорганізований в обласний інститут підвищення кваліфікації вчителів. Адже нові часи, нові вимоги, нові умови, зміни колишньої дорадянської структури навчальних закладів вимагали надання висококваліфікованої науково-методичної допомоги працюючим учителям у впровадженні нових навчальних планів і програм та викладанні загальноосвітніх предметів. Потрібно було реформувати не тільки систему освіти, але і систему вдосконалення освітнього процесу, яка забезпечувала б працівників школи необхідними знаннями, уміннями, сприяла б зростанню їхнього наукового рівня, професійної майстерності.

Законодавчим документом про виконання цих та інших завдань навчально-виховного змісту стала спільна постанова Закарпатського облвиконкому та бюро обкому КП(б)У від 24 лютого 1946 р., яка зобов’язала обласний відділ народної освіти (завідувач Керча І.Г.) перетворити Центральний методичний кабінет в м. Ужгороді в обласний інститут удосконалення кваліфікації вчителів.

Архівні матеріали засвідчують значну плинність кадрів тих часів. Тільки до кінця 1946 р. декілька разів змінювалися завідувачі навчально-методичних кабінетів. До 5 липня 1947 р. змінилося чотири „замісники директора з навчально-методичної частини” (І.Т.Мойсенко, П.А.Немудрий, Г.О.Білокопитова, І.Г.Сідловський).

Уже на початковому етапі свого розвитку інститут приділяв значну увагу рівню підготовки й перепідготовки педагогічних кадрів освіти області.

Архівні документи тих часів (накази, розпорядження) вказують на все активнішу, послідовнішу, ефективнішу діяльність працівників інституту, їхню всезростаючу роль у реалізації державної програми розвитку освіти й підвищенні кваліфікації педагогічних кадрів. Дедалі кращою стає педагогічна допомога вчителям та осередкам освіти області. Підвищення кваліфікації набуває системної періодичності та систематичної оцінки рівня професійної майстерності педагогів.

У структурі тогочасного інституту було всього 12 штатних одиниць: директор, заступник директора з навчальної частини, завідувачі кабінетів історії, української мови та літератури, іноземних мов, фізики і математики, фізичної культури, молодших класів, а також методист іноземних мов, завідувач бібліотек, друкарка, прибиральниця. Першим директором інституту було призначено Андрієвського Олександра Васильовича.

Перед новоствореним закладом ставилась чітко визначена мета – забезпечити підвищення рівня кваліфікації керівних та педагогічних кадрів освіти, їхнє ідейно-політичне та науково-методичне удосконалення. Від навчального закладу також вимагалося вжити заходів щодо удосконалення рівня підготовки і перепідготовки педагогічних кадрів у зв’язку з переходом від колишньої дорадянської системи на нову радянську форму і методи навчання. Через декілька місяців після утворення інституту організовуються курси підвищення кваліфікації освітян, під час яких застосовувалися такі форми роботи, як лекції, семінарські, практичні заняття, конференції, диспути з метою поширення кращого досвіду. Та для вирішення завдань навчально-виховного процесу у той жорстко адміністративно-командний час потрібен був висококваліфікований професійний колектив. Певну допомогу у вирішенні освітніх завдань надали педагоги – випускники різних вузів України. Навчально-матеріальна база інституту тих часів була надто слабкою, тому курси підвищення кваліфікації проводилися на базі навчальних закладів області.

Серед тих, хто започаткував і продовжив плідні традиції творчої діяльності інституту, були його директори: Андрієвський Олександр Васильович (1946-1950), Щербаков Олександр Федорович (1950-1951), Видріцька Людмила Миколаївна (1951-1954), Біцай Марія Олександрівна 1954-1958), Котова Ірина Семенівна (1958-1969), Туряниця Олена Георгіївна (1969-1974), Кохан Павло Іванович (1974-1986), Гаврилешко Марія Юріївна (1986-1988), Талапканич Михайло Іванович (1988).

Заступниками директорів, або як зафіксовано в наказах інституту тих часів, „замісниками по навчально-методичній частині” були: Мойсенко І.Т., Немудрий П.А., Білокопитова Г.О., Сідловський І.Г., Архій Й.І., Кучменко З.Ф., Голомб М.Г., Герзанич В.І., Зінченко С.С., Янкес З.П., Сивохоп В.І., а з 1988 р. Петечук В.М. …….

За роки існування інституту кількісно й якісно зріс склад його працівників. Якщо на початковій стадії функціонування закладу було всього 12 працівників, то тепер – 104 чол. Динамізм, послідовний розвиток інституту, форми і методи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів – характерні ознаки роботи його працівників у всі роки існування цього навчально-методичного закладу.

Історично склалося так, що за 65 років свого існування декілька разів змінювався статус інституту, пріоритети його роботи, основні завдання, зокрема, з 1946 до 1992 рр. він називався обласним інститутом удосконалення кваліфікації вчителів. У грудні 1992 р. обласним управлінням освіти навчальний заклад був реорганізований у Закарпатський інститут методики навчання й виховання, підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, а з серпня 2001 року його знову перейменовано на Закарпатський інститут післядипломної педагогічної освіти.

У відповідності до Концепції розвитку післядипломної освіти в Україні, затвердженої рішенням Колегії МОН України від 11 квітня 2002 р. та Положення про інститути післядипломної педагогічної освіти, затвердженого 17 серпня 2000 р. наказом управління освіти і науки облдержадміністрації за № 259 від 13 травня 2003 р., внесено зміни до структури інституту, згідно з якою створено Берегівський філіал інституту, три кафедри, два науково-дослідні та видавничий центри, вчену та науково-методичну ради, шість науково-методичних кабінетів. При кафедрах функціонують чотири науково-дослідні лабораторії та інформаційно-просвітницький центр з питань формування здорового способу життя серед учнівської молоді. Працює постійно діючий семінар „Інноваційні технології та впровадження їх у навчально-виховний процес”. Сьогодні інститут – вищий навчальний заклад ІІІ – ІV рівня акредитації, в якому працює 20 науковців, 35 досвідчених методистів. Оновлено зміст навчально-методичної і науково-методичної роботи. Значно більше уваги приділяється діяльності районних та міських методичних кабінетів і впровадженню в навчальний процес інноваційних педагогічних технологій. На базі інституту регулярним стало проведення Всеукраїнської науково-методичної конференції з проблем післядипломної педагогічної освіти. Так у жовтні 2010 року проведено ІХ конференцію з цієї проблематики.

Крім цього, проведено вісім обласних науково-методичних конференцій з проблем запровадження інноваційних технологій, удосконалення управлінської структури в освіті, педагогічної спадщини О.Духновича, А.Волошина, В.Сухомлинського, М.Лучкая, В.Гомонная. Проведено також одну Міжнародну науково-практичну конференцію, три Всеукраїнські науково-методичні та три обласні науково-практичні конференції з проблем удосконалення навчально-виховного процесу та 48 науково-методичних семінарів різноманітної тематики. Поліпшено організацію курсової підготовки вчителів. При потребі організовуються виїзні курси. Працюють очно-заочна та дистанційна форми навчання. По-новому побудована діяльність курсів для керівників шкіл за профілями викладання предметів. Ці та деякі інші форми дозволяють щорічно охопити курсовою підготовкою п’ять з половиною – шість тисяч педагогічних працівників. Та найголовнішими були і залишаються завдання щодо забезпечення високого рівня науково-методичного удосконалення педагогічних кадрів.

Основними напрямами оновлення сучасної освіти стали демократизація та гуманізація навчально-виховного процесу, відродження національно-культурних цінностей. Діяльність інституту спрямовувалася й активно продовжує спрямовуватися на розбудову його як головного навчального і науково-методичного закладу підвищення кваліфікації педагогічних кадрів і науково-методичного координаційного центру післядипломної педагогічної освіти, в якому послідовно створюються необхідні умови для організації курсової підготовки всіх педагогічних працівників. Та найактуальнішими були і залишаються завдання щодо забезпечення високого рівня науково-методичного удосконалення педагогічних кадрів. Саме ці питання займають дедалі більше місця в роботі науково-методичної та вченої рад інституту. На засіданнях рад періодично розглядаються питання, що стосуються впровадження експериментальних інноваційних технологій, поліпшення науково-дослідної роботи на кафедрах, стан профільного навчання в старшій школі, застосування методу проектів при викладанні загальноосвітніх предметів, організація позакласної і позашкільної роботи, діяльність шкіл з мовами навчання національних меншин, роботи шкіл нового типу та компетентнісного підходу до навчально-виховного процесу тощо.

Інститут має власну навчально-методичну та матеріально-технічну базу. Усі його приміщення складають площу біля трьох тисяч метрів квадратних, обладнано дев’ять аудиторій, з них шість мультимедійних та три комп’ютерні класи. Одна з аудиторій обладнана сучасними засобами для проведення віддалених телекомунікаційних конференцій, шість навчально-методичних кабінетів для методистів, три кабінети для професорсько-викладацького складу кафедр, кабінет інформатики, два приміщення для працівників інформаційно-видавничого центру, по одному кабінету для працівників центру практичної психології та соціальної роботи і центру інноваційних педагогічних технологій та дистанційного навчання, бібліотеку з читальним залом, гуртожиток для слухачів курсів на 120 місць. Готується до здачі гуртожиток, який належав ПТУ №19 на 250 місць, що дасть можливість створити значно кращі умови для роботи інституту та побуту слухачів курсів підвищення кваліфікації.

Таким чином, за весь період свого існування Закарпатський інститут післядипломної педагогічної освіти утвердився як самобутній науково-методичний заклад підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, метою якого є створення оптимальних умов для якісного професійного розвитку педагогічних, управлінських і методичних кадрів регіону. Завдяки наявності необхідних комп’ютерних технологій кожен освітянин під час проходження курсів підвищення кваліфікації має можливість самостійно визначати свій професійний та науково-методичний рівень, проходячи вхідне і вихідне діагностування з педагогіки та психології і за фахом.

Цьому сприяло значне організаційна, науково-методична, фахова та практична допомога школам працівниками інституту в створенні, обладнанні та ефективному використанні комп’ютерної техніки і запровадженні в навчальний процес інноваційних педагогічних технологій.

Тому основними напрямами діяльності інституту були і залишаються:

– створення умов для постійного професійного розвитку науково-методичних працівників інституту, творча й ефективна система роботи курсової підготовки педагогічних кадрів області;

– постійне формування й оновлення інформаційно-навчального середовища системи освіти краю;

– підготовка наукових інформаційних розробок з питань змісту освіти;

– цілісне поєднання курсів підвищення кваліфікації та системи заходів між курсового періоду;

– постійний розвиток компетентнісно-орієнтованого, проблемно-пошукового та інформаційного підходів до підвищення кваліфікації педкадрів.

Поширеними формами роботи у міжкурсовий період є міжнародні, всеукраїнські, регіональні семінари (навчальні, навчально-методичні, науково-практичні та методичні семінари-практикуми), конференції, „круглі столи”, засідання творчих груп, тренінги, майстер-класи, діяльність методичних служб відділів, управлінь освіти райдержадміністрацій і міських рад, директорів шкіл, їхніх заступників з навчально-виховної роботи, керівників районних, міських методоб’єднань учителів, керівників та учасників фахових творчих спілок. Актуальним сало питання щорічної участі педагогів області у фахових конкурсах „Учитель року”, „Класний керівник” та ін. Сьогодні в області є чотири переможці та 15 лауреатів різних номінацій цих конкурсів.

Тривалий час в інституті видавалися газета „Слово вчителя” та журнал „Освіта Закарпаття”, на сторінках яких широко висвітлюються кращі зразки діяльності педагогічних колективів шкіл та окремих педагогів, наукові дослідження професорсько-викладацького складу інституту тощо. Крім цього, тільки у 2010 році працівниками інституту підготовлено і видано одну монографію, один підручник, дві книги, 48 навчально-методичних посібників, 12 навчальних варіативних програм, 8 програм конференцій, нарад, семінарів, 86 наукових та 108 науково-популярних статей. У 2010 році науковцями інституту захищено дві кандидатські дисертації і підготовлено до захисту одну роботу.

Науковці кафедр, методисти інституту та творчі групи педагогів активно працюють над створенням електронних навчально-методичних комплектів для вчителів та учнів з різних навчальних предметів.

Питання роботи з обдарованою молоддю займає помітне місце в діяльності працівників органів освіти, їхніх методичних служб, науковців кафедр та методистів інституту. Спільними зусиллями в кожному районі області створені на громадських засадах школи роботи з обдарованими учнями, в яких заняття ведуть найкваліфікованіші спеціалісти з різних навчальних предметів. Для цих занять розроблені спеціальні програми, створені координаційні ради, які займаються стимулюванням творчої активності учнів. Досягнення найкращих результатів юних талантів заносяться в комп’ютерні банки даних „Обдарованість” та ін. Уже стало традиційним проведення конкурсів з обдарованими учнями, що в свою чергу позитивно вплинуло на результати участі у Всеукраїнських предметних олімпіад. Учні закладів загальної середньої освіти області стають переможцями і призерами заключного етапу предметних олімпіад та захисту наукових робіт учнів – членів МАН України.

Слід зазначити, що на всіх етапах свого функціонування та розвитку інституту його працівниками приділялася особлива увага науково-практичній спрямованості роботи, якості викладання загальноосвітніх дисциплін, рівню навчальних досягнень школярів, упровадженню новітніх ефективних і прогресивних форм та методів навчання, передового педагогічного досвіду, на розвиток гуманізації, на утвердження в навчальному процесі пріоритету особистості, яка розвиває свої здібності у сфері професійної діяльності та національної культури, на орієнтованість післядипломної освіти на ефективну прогностично-управлінську роботу на перспективність, на неперервну освіту кожного педагогічного працівника. Усі, хто в різний період працював і продовжує працювати в Закарпатському інституті післядипломної педагогічної освіти, внесли вагомий вклад у його розвиток та вдосконалення форм і методів роботи, внаслідок чого інститут утвердився як самобутній вищий навчально-методичний заклад ІІІ – ІV рівнів акредитації, який здійснює професійний супровід удосконалення педагогічних кадрів усіх спеціальностей.