Скільки неповторних споминів пов’язано з нашим інститутом!
Пам’ятаю, як десь наприкінці 80-х на Старий новий рік відбувалась обласна олімпіада з української мови та літератури на Рахівщині, в Бичкові. У той час захід тривав кілька днів, у журі входили науковці УжНУ, кращі вчителі-практики.
…Увечері, коли завершився етап перевірки і почали вносити результати у відомості, раптом несподівано вимкнулось світло. Як бути? Поки кинулись шукати свічки та гасові лампи, Ольга Теодорівна Кирчів, методист, каже: «Співаємо!» І почала колядку. Її підтримали. Співалось щиро, натхненно. Перейшли й на популярні тоді щойно повернені із зібуття стрілецькі пісні.
За вікном, як у казці, сіявся сніг і світились білим високі гори. Як ми співали! Аж шибки дзвеніли в інтернаті, аж персонал зійшовся послухати. Навіть було трохи шкода, коли потім світло з’явилось і довелось далі працювати…
А вранці кілька дітей-сиріт, які залишились в інтернаті на канікулах, раптом підійшли на засніженій доріжці біля їдальні, і хтось сміливіший щиро мовив: «Як ви гарно співали! Ми б вас слухали і слухали. Дякуємо».
Такі миті не забуваються!
Лідія Ходанич, кандидат пед. наук, доцент ЗІППО (на той час вчителька Ужгородської ЗОШ №19)