Комунальний заклад «Закарпатський інституту післядипломної педагогічної освіти» Закарпатської обласної ради розташований у будинку колишньої жіночої вчительської семінарії на вулиці Августина Волошина, 35. Це історичний центр міста, який зберігає й понині своєрідний дух його давнини.
Вулиця Августина Волошина в Ужгороді з’явилась 1992 року, а в радянські часи це була вулиця Кремлівська, яка починалась від вулиці Суворова, хоча ні з кремлем, ні з Суворовим тут нічого не пов’язане, а «російським духом» у минулому навіть не пахло. Зате завжди пахнуло тістечками, кавою, ваніллю та корицею – тут і сьогодні знаходяться затишні кав’ярні, які пропонують оригінальну випічку за столиком прямо на вулиці.
Колись, ще в ХVІІ столітті, ця вулиця мала назву Маломостова (до повороту на вул. Духновича), бо вела до Малого Мосту – через рукав Ужа біля площі Жупанатської. Нею можна було без крутих підйомів дістатися до Ужгородського замку, до Хрестовоздвиженського греко-католицького катедрального собору та чоловічої учительської семінарії, на ній багато століть знаходився римо-католицький собор Св. Георгія, функціонував перший дитячий садок ‒ захоронка «Гізелин дім», тут була збудована єврейська гімназія та працювала кошерна кухня для євреїв-бідняків, а ще звідси починався пасаж празького магната Баті з бутіками…
Будинки – малі й більші – заселяли священнослужителі різних віросповідань, управителі міських структур, аптекарі, лікарі, жандарми, військові, вчителі, голярі, власники винарень та магазинчиків, майстри друкарні, кравці, шевці, кондитери, конюхи… У тихих двориках цвів бузок, ріс самшит, яскріли календула та нагідки, траплялись привезені з-за кордону екзоти, як-от катальпа, агава чи олеандр. Тут гралися діти, сушилася білизна. На верандах пили каву і читали ранкові газети господарі, тротуаром поспішали вранці на базар служниці, вдень прогулювались пані з дітьми.
Чому ця вулиця носить ім’я президента Карпатської України, одного з найбільш відомих закарпатців минулого століття, символу освіти в нашому краї? Тому що один із будинків отця Волошина знаходився теж тут, навпроти нашого інституту. І в цьому будинку виховувались діти-сироти, якими опікувалась паніматка Ірина. Згодом будинок було повністю відведено під сиротинець «Свята Родина». Сьогодні в цьому будинку – дитсадок.
На світлині – один із днів, коли отець Августин Волошин зі своїми вихованками спілкується у дворику на вулиці, яку згодом назвуть його іменем.