Історія однієї світлини. До 75-річчя Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти

Кожен колектив хоча б трохи схожий на сім’ю, і він має свою колективну душу - роками вироблений стиль спілкування. Такою «душею» в Закарпатському інституті післядипломної педагогічної освіти довгий час вочевидь була секретар-діловод, а згодом завідувач кадрів Лідія Василівна Куртанич. Худенька, невеличка, завжди за клавіатурою – тільки пальці вистукують. Її робоче місце – приймальня – гуло як вулик, а вона скрізь встигала. На перший погляд, скромна і мало чим примітна, Лідія Василівна уміла між роботою кожного і вислухати, і зрозуміти, і підказати й підтримати.

Вона жила колективом і працею, любила людей. І люди теж її любили, бо ж пам’ятають і згадують світлим словом навіть по роках після її відходу у засвіти.