На календарі 1991 рік. Я працюю в загальноосвітні школі № 19. Маю сьомий клас. Проходжу чергову атестацію. А для того треба дати відкритий урок. Звичайно, вибираю літературу. Тему з позакласного читання (після циклу уроків, присвячених вивченню фольклору): «„Дума про голод” Єгора Мовчана».

Підготовка до уроку виявилася напружено і важкою морально. Тоді тільки зʼявилися в «Огоньке» (дякуючи В. Коротичу) перші публікації про голод в Україні 1933 року, уривки з віршів про голод П. Тичини і т. д. Я розуміла, що цей урок буде з усіх боків непростим. По-перше, зробила його бінарним (занадто багато матеріалу, в одні 45 хвилин не виснеш), по-друге, за жанром вирішила провести урок-суд над «системою», по-третє, запросила народного артиста України, бандуриста Андрія Олександровича Вертелецького, який пережив голод, по-четверте, вперше зважилася пів уроку провести учнівську мініконференцію (яку ж теж треба було заздалегідь підготувати). А додайте до цього амбітність, час (це було навесні, до Незалежності ще треба було трохи почекати), вік учнів і… велику підтримку колег по кафедрі.

Кожен колектив хоча б трохи схожий на сім’ю, і він має свою колективну душу - роками вироблений стиль спілкування. Такою «душею» в Закарпатському інституті післядипломної педагогічної освіти довгий час вочевидь була секретар-діловод, а згодом завідувач кадрів Лідія Василівна Куртанич. Худенька, невеличка, завжди за клавіатурою – тільки пальці вистукують. Її робоче місце – приймальня – гуло як вулик, а вона скрізь встигала. На перший погляд, скромна і мало чим примітна, Лідія Василівна уміла між роботою кожного і вислухати, і зрозуміти, і підказати й підтримати.

Вона жила колективом і працею, любила людей. І люди теж її любили, бо ж пам’ятають і згадують світлим словом навіть по роках після її відходу у засвіти.

 

…Ми зустрілися з ним у самому центрі Ужгорода. Він як завжди привітно заусміхався і повідомив, що вийшов «тільки між парами» в фотоательє. Я теж туди прямувала, бо ж подія: письменники роблять фото для нового довідника. Тоді ми й обмінялись світлинами, хвилин з п’ять постояли на розі вулиць Волошина та Корзо, ділячись новинами з письменницького життя. Він цікавився, як ідуть справи з дисертацією, що пишу. Повідомив, що ось-ось вийде його книжечка для дітей «Смерековий край»: «Там наша Іршавщина, ось відчуєте!»

Ольга Теодорівна Кирчів, людина навдивовижу інтелігентна, скромна, безпретензійна, а в той же час – достойна найвишуканіших суперлятивів як фахівець в царині педагогіки, філології, культури. Освіченістю, ерудованістю, методичністю, відкритістю й щедрістю вона мобілізовувала й спонукала до Чину цілі генерації закарпатського учительства. Сьогодні, відзначаючи 75-річчя ЗІППО, покликаємося на неї, висловлюємо слова глибокої поваги й подяки, тішимося, що вона й нині з нами.

На фото: Ольга Теодорівна Кирчів з Наталією Йосифівною Ребрик при випадковій зустрічі після художньої виставки, 2017 р.

 

У ювілейні дні 75-річчя Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти годиться скласти подяку тим, хто утвердив у багатьох випусників вишів бажання бути вчителем, долучився до їх професійного зростання, «дав крила» (Ліна Костенко)…

Мова про Марію Федорівну Опаленик та Ольгу Теодорівну Кирчів. Вони упродовж тривалого часу працювали в кабінеті української мови та літератури Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти.

Марія Федорівна Опаленик та Ольга Теодорівна Кирчів – це своєрідний бренд закарпатської педагогіки.

Ці, направду видатні, українські жінки-педагоги зробили подиву гідний внесок у розробку педагогіки та розвиток педагогічної науки на Закарпатті і в Україні.

На фото:

Ольга Теодорівна Кирчів та Марія Федорівна Опаленик провели зустріч вчителів-курсантів з письменниками Василем Вовчком та Петром Скунцем (Фото з родинного архіву Емілії та Магдалини Опаленик).

 

- набір статей до колективної монографії продовжено до 10 грудня 2021 року;
- підготовку і публікування видання буде здійснено Вищою технічною школою м. Катовіце (Республіка Польща); приклад видання за посиланням http://www.wydawnictwo.wst.pl/oferta_wydawnicza_oraz_zakup_publikacji/wydawnictwa/role_of_science_and_education_for_sustainable_development/83

- обсяг статті – 10 – 12 сторінок;

- організаційний внесок за публікування у монографії складає 750 грн за статтю (за умови не більше 3 співавторів) і буде використаний на часткове покриття витрат з підготовки й створення макета колективної монографії та друк обов'язкових для розсилки її примірників. Збільшення обсягу статті не тягне за собою збільшення оплати; організаційний внесок надсилати на картковий рахунок Приват Банку №4149499370993345; отримувач: Гайович Євгенія Федорівна; призначення платежу «За участь у монографії/семінарі. П.І.Б.»;

- мова статті: англійська, українська, польська;

- для участі необхідно подати заявку, за зразком, що нижче.

Міністерством освіти і науки України, Департаментом освіти і науки, молоді та спорту Закарпатської ОДА, Інститутом модернізації змісту освіти, Закарпатським інститутом післядипломної педагогічної освіти, Івано-Франківським обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти, Інститутом інформаційних технологій і засобів навчання НАПН України, Ужгородським національним університетом, Одеською академією неперервної освіти, Житомирським обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти, Рівненським обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти, Центральним інститутом післядипломної освіти, Університетом менеджменту освіти НАПН України 18 листопада 2021 року було проведено в Закарпатському інституті післядипломної педагогічної освіти ХV Всеукраїнську науково-практичну конференцію з міжнародною участю „Неперервна освіта: актуальні дискурси”, у рамках якої урочисто відзначено 75-у річницю від дня заснування закладу.

Церемонія відкриття конференції розпочалася із виконання Заслуженим академічним закарпатським народним хором Державного Гімну України та вшануванням хвилиною мовчання памʼяті полеглих за незалежність країни.