Видатні постаті Закарпаття

Степан Сабол – у миру. Зореслав – літературний псевдонім. Отець Севастіян – монах Чину Святого Василія Великого. Священник і поет – служив Господу й Україні, служив як їхній слуга і син до останнього свого подиху. Він став духовником і сповідником, провідником і оборонцем занедбаного, розтерзаного, розпорошеного по світах, застрашеного й жертовного, зниділого й самовідданого українства. […]

…хочу бути літописцем українського простору в добі, яку сам бачу, чую, переживаю… Улас Самчук 20 лютого 2025 року Уласу Самчуку виповнюється 120 років від дня народження. Є троє осіб, які принципово наполягали на тому, щоб у їх паспорті було записано «громадянин Карпатської України». Це – Вікентій Шандор – повноважний представник уряду Карпатської України в Празі,

20 лютого 2025 року Миколі Мушинці виповнилося б 89 років. Він був добрим другом Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти: мав лекції для слухачів курсів та окремі зустрічі з ними в 2012–2018 рр., брав участь у багатьох наукових заходах, що проводилися в закладі, відвідував школи області з нагоди різних ювілеїв, зустрічався з вчителями на фольклорно-культурологічних імпрезах.

Дмитро Кремінь… Сьогодні це ім’я добре відоме в Україні і далеко за її межами. Український поет, публіцист, есеїст, перекладач, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка, чий духовний досвід включає безмежжя власної та зарубіжної культури; який володів просто таки дивовижним умінням художньо-планетарно-історичного бачення, органічно і легко поєднував у своїх творах епохи й

Творчість поета, лауреата Державної премії України імені Тараса Шевченка Дмитра Креміня (21 серпня 1953 – 25 травня 2019) – серед найпомітніших явищ у новітній історії України. Народившись на Закарпатті, він здобув повагу і визнання на Миколаївщині, ставши серед перших поетів сучасності. П’ять років тому він покинув цей світ, але його спадщина – безцінний духовний скарб

«Великі люди – як монументальні будівлі. Хто близько стоїть, величі їх не бачить… Треба відійти, щоб обкинути їх оком від гори аж до долу…» – писав Богдан Лепкий [12, с. 1]. Очевидно, сьогодні ми наближаємося – подивовані і вражені – до осягнення величі й глибинності постаті національного подвижника, народного провідника, Президента Карпатської України, педагога, священника,

Іван Маргітич народився 4 лютого 1921 року в селі Велика Чингава (тепер Боржавське) на Виноградівщині у селянській родині Антона Маргітича та Терезії Костак. Батьки виховували сімох дітей – троє братів і чотири сестри. Іван був найстаршою дитиною в родині. Основи християнського виховання отримав у своїй родині. Навчався в народній школі рідного села, де вчителем був

Олександр Блест (Блестів, Блистів; пластове псевдо Гайдамака) народився 4 лютого 1916 р. в Хусті – член і організатор пластового руху на Закарпатті та загонів Карпатської Січі. 16 березня 1939 заарештований мадярами і ув’язнений у Хусті. Засуджений до смертної кари, страчений поблизу Стеблівки. Його біографію знаходимо у книзі С. Папа «Пластовий альманах». Народився 4 лютого 1916

(До 105-річчя від дня народження) Академік Микола Мушинка назвав її «пряшівським карпатознавцем номер один». Безперечно, «пряшівським» ‒ це тільки означення щодо останнього місця її проживання. Олена Михайлівна Рудловчак «…щодо широти пізнання карпатознавчих першоджерельних матеріалів та глибини їх наукового осмислення може рівнятися хіба з Олексою Мишаничем»; вона стоїть в одному ряду з такими дослідниками культури Закарпаття, як

Іванові Ірлявському (Іванові Івановичу Рошкові) належить чільне місце у літературі, як і в громадському, суспільному житті Закарпаття і всієї України 30-х – початку 40-х років ХХ ст. Він народився у передгір’ї Карпат, на Ужгородщині, у мальовничому селі Ірлява, розсіченому на дві нерівні частки річкою Старою. На більшій, правобережній, горбистій знаходилися церква й школа, звідси, одразу