Іван Михайлович Хрипта ‒ відомий закарпатський педагог, фізик за фахом, громадський діяч. Його професійна діяльність була тісно пов’язана з розвитком української освіти в Ужгороді та загалом на Закарпатті.
Він народився4 липня 1950 року в с. Арданово на Іршавщині в багатодітній сімʼї, де четверо із шести дітей стали педагогами. Навчався в Хустській школі-інтернаті до 1966 р. У 1971 р. закінчив Ужгородський державний університет (фізичний факультет).
Трудову діяльність розпочав у 1971 р. учителем фізики Лозянської восьмирічної школи Іршавського району. З 1972 р. до 1978 р. працював спочатку вчителем фізики та математики Негрівської восьмирічки, а згодом ‒ на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи. Проходив службу в Збройних силах 1973 ‒ 1974 рр.
У 1975 р. працює на посаді вчителя фізики в Ужгородській СШ № 7, згодом ‒ в Ужгородській СШ № 15. З 1977 р. призначається на посаду заступника директора Ужгородської СШ №15 з навчально-виховної роботи. У 1979 р. переведений на посаду інспектора з трудового навчання, виховання та профорієнтації, а з січня 1981 р. ‒ на посаду інспектора шкіл Ужгородського міськвно.
З липня 1987 р. по червень 1994 р. І. Хрипта працював заступником завідувача відділу освіти Ужгородського міськвно. Належав до тих, хто відроджував на Закарпатті гімназійну освіту.
У 1994 р. його переведено на посаду директора Ужгородської гімназії. Відстоював ідею відродження гімназії як школи нового типу. Вивчав досвід гімназійної освіти у Франції. Увів у педагогічний обіг термін «гімназійна родина».
З 1997 р. працював на посаді вченого секретаря Ужгородської Малої академії наук. З вересня 1997 р. до дня смерті був завідувачем кабінету школознавства та курсової підготовки Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти.
Помер 8 листопада 2005 року в м. Ужгород.
У спогадах його друзів та колег він залишився педагогом-новатором: особистістю креативною, життєлюбною, творчою, здатною до генерування і використання нових ідей, задумів, нових підходів та рішень. Це була людина, яка володіла рішучістю, сміливістю мислення, вмінням не зупинятися на досягнутому і бачити за межі того, що бачать сучасники і бачили попередники. Працюючи директором Ужгородської гімназії, постійно шукав та впроваджував оригінальні ідеї і прогресивні методики в навчальний процес, прагнув адаптувати освіту до викликів часу. І при тому Іван Михайлович залишався добрим, толерантним, чуйним керівником і педагогом.
Його відкрита душа і добре серце були переповнені любовʼю до своєї професії, він вмів пошанувати вчителя і віддати належне учневі, вмів переконувати і ризикувати, знав, як здолати перешкоди і повести за собою, та найголовніше ‒ залишався чесним перед собою, людьми і справою, навіть тоді, коли робив вибір не на свою користь…
За матеріалами «Педагогічної енциклопедії Закарпаття»
