СРСР, багатонаціональна держава нового, соціалістичного, типу, у 40-50 рр. ХХ ст. тримався на залізних стовпах класової боротьби, страху перед владою та ідеології сталінізму. У народі живе з тих часів кілька влучних прислів’їв про бідність, загальний примус, страх та репресії: «Ні корови, ні свині, тільки Сталін на стіні»; «Хто не з нами, той проти нас», «Колгосп ‒ добровільна справа: хочеш ‒ іди, а не хочеш ‒ заженуть»; «У колгоспному череві і залізний кіл згниє», «З вовками жити – по-вовчи вити», «Стіни вуха мають», «Хто не згоден – тайга виправить».
Кожен учитель у ті часи був коліщатком і гвинтиком радянської системи, служіння радянській владі ставало справою честі, незгідні покидали школу. Післядипломна педагогічна освіта в СРСР функціонувала як централізована система обовʼязкового підвищення кваліфікації, спрямована на ідеологічну та професійну підготовку. Періодичні курси (наприклад, двотижневі) проводились з метою «забезпечення відповідності педагогів соціально-економічним умовам та вимогам партії». Інститути удосконалення вчителів (ІУВ) функціонували як ключові установи, що існували в кожній області для підвищення кваліфікації. Управління здійснювалося через Міністерство освіти, програми були уніфіковані для всього СРСР. Учителі були зобов’язані проходити курси раз на 4-5 років. Акцент робився на марксистсько-ленінській ідеології, вивченні нових програм, педагогіці та психології, а також на обміні досвідом.
У листі-звіті, що направлявся з Закарпаття у Київ наприкінці 1948 р., засвідчено: «Курси перепідготовки у 1947/1948 навч. р. пройшли 1565 учителів. Там вони підвищували не лише педагогічні навички, а й вивчали марксизм-ленінізм».
Одним із показників професійності учителів історії, наприклад, був належний ідейно-політичний рівень, знання творів Маркса, Енгельса, Леніна, Сталіна. В області працював постійно діючий семінар з підвищення ідейно-політичного рівня вчителів: тут вивчали історію ВКП(б), слухали лекції на політичні теми. Слухачі семінару ставали організаторами шкільних політгуртків.
Поряд із курсами активно використовувалися методичні обʼєднання, семінари та конференції, де перед учителями виступали відомі партійні та освітянські керівники, передовики педагогічної ниви, письменники.
Архівні матеріали свідчать, що більшість учителів області брали активну участь у культурно-масовій роботі серед дорослого населення, читали лекції, рекламували літературу, випускали у колгоспах та на підприємствах стінгазети, керували гуртками художньої самодіяльності. Починаючи з 1948 року, коли влада оголосила курс на колективізацію, вчителі агітували за вступ до колгоспів та допомагали в організації нових колективних господарств. А потрібні знання та уміння на ідеологічному фронті педагогам забезпечували, зокрема, курси в Закарпатському інституті вдосконалення вчителів.
Влада, використовуючи трибуну інституту вдосконалення вчителів, вимальовувала портрет передового вчителя як поборника «релігійних пережитків»: слухачів ознайомлювали з ідеями атеїзму. І по цей день старше покоління закарпатців згадує, як релігію називали «опіумом для народу», а учителі, виконуючи настанови парткерівництва, змушені були розганяти групи учнів-колядників на Різдво чи організовувати недільники, спортивні змагання, перегляд районної самодіяльності саме під час освячення пасок на Великдень.
Підготувала Лідія Ходанич, за матеріалами книги С. М. Аржевітіна «Шкільництво» (2019).