Микола Зимомря, професор, педагог вищої школи, літературознавець, прозаїк, перекладач, критик, народився в багатодітній селянській родині 30 листопада 1946 року в селі Голятин на Міжгірщині. Село Голятин особливе: тут у затисненій горами вузькій долині народилась плеяда науковців-закарпатців. Голятинський феномен: за радянських часів у науку йшли цілими родинами, як-от брати Блецкани, обирали нечуваний фах, як-от мовознавець (Михайло Сюсько), філософ (Михайло Блецкан), німецька словесність (Микола Зимомря).
Після закінчення Голятинської середньої школи Микола Зимомря, як інші випускники їхньої школи, навчався в УжДУ (1962-1967). Там зрозумів: наукові дослідження – його мрія, тому й продовжив навчання в аспірантурі Берлінського університету ім. Гумбольдта (1969-1972), докторантурі Московського Інституту світової літератури АН (1979-1982).
У 1966-1967 рр. працював учителем німецької мови Ужгородської СШ № 5; від 1967-го в УжДУ: спочатку викладач, згодом завідувач кафедри німецької філології, кафедри іноземних мов; у 1994-1998 рр. ‒ професор Закарпатського ІППО, з 1999-го – професор Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка, завідувач кафедри теорії та практики перекладу, а в останні десятиріччя очолює кафедру германських мов і перекладознавства.
Наукові дослідження здійснював у журналістиці, публіцистиці, галузі перекладу, бібліографії. Курси лекцій з теорії та практики перекладу читав у ЗВО України і за її межами (Польща, Німеччина, Болгарія, Угорщина). Досліджував творчість Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки та інших українців у німецькомовних виданнях.
Автор праць «Сприйняття творчості Тараса Шевченка» (Берлін, 1976), «Художній переклад і рецепція в контексті взаємодії літератур» (Ужгород, 1981), «Августин Волошин» (1994; 1995), «Німеччина та Україна: у нарисах взаємодії культур» (1999), «Благодать та її джерела» (2002), «Опанування літературного досвіду» (2003), «Виміри духовних змагань» (2006), «Веселка просвітленої пам’яті» (2010; у співавт.), «Відлуння» (2014; у співавт.), «Радіопубліцистика: дискурс тексту» (2015; у співавт.), «Контекст традицій та новаторства: творчий доробок Миколи Ткачука» (2015) та ін. Упорядкував та видав твори Ольги Рішаві («Голуба мандрівка», 1979), «Рокам подвоєно ціну» (1996), Ю. Боршоша-Кум’ятського («Молитви серця», 1995), О. Фельбаби-Косачта ін., а також німецького письменника Вільгельма Магера («Щирі вістки додому», 2005) та ювілейні збірники О. Астаф’єва, М. Мушинки, І. Добрянського, В. Задорожного та ін. Автор книг художньої прози, зокрема збірок «Джерела вічної краси» (1996), «Долі в людях» (2006), «Час і життя» (2012), «Дзвін для ангелів» (2014), «Промінці студеного сонця» (2015), «Образки Срібної землі» (2016), «Синя веселка» (2017), «Візерунок життєвих стежин» (2018), повість «Політ життєвої мрії» (2018), «Розвіяний простір» (2020), «Верховини Голятинського плугатаря» (2020). Має ряд перекладів з німецької та польської мов та на німецьку мову з української.
Окреме місце в дослідженнях М. Зимомрі займає педагогічна проблематика, у т. ч. питання про життя і творчість педагогів різних епох і народів (Я.-А. Коменський, К. Денек, Я. Грицковян, Я. Гжесяк, А. Стршимінскі, А. Кринскі, Є. Ракочі, В. Сухомлинський, І. Добрянський та ін.). Чимало праць присвячено вивченню спадщини уродженців Закарпаття: Ю. Гуци-Венеліна, І. Орлая, М. Балудянського, В. Кукольника, А. Волошина, В. Ґренджі-Донського, В. Кохана, В. Густі, І. Маргітича, В. Гомонная, І. Гранчака, М. Вегеша,В. Марка, І. Хланти, В. Химинця, О. Рішаві, С. Панька, В. Пагирі, П. Федаки, Ю. Шипа та ін. Автор ряду навчально-методичних посібників з вивчення іноземних мов та перекладу М. Зимомря – один із засновників і упорядників шеститомної серії «Україна – Польща» (2000-2006) та альманаху «Франкова нива» в семи томах (2016-2020).
М. І. Зимомрі присвоєно звання почесного доктора Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В. Винниченка, Ужгородського національного університету, Балтійської вищої гуманістичної школи (Польща). Він член Національної спілки журналістів України (1982) та Національної спілки письменників України (2008), заслужений діяч науки і техніки України (2017). Лауреат премій ім. Б. Лепкого, І. Кошелівця, О. Грицая, Зореслава, а також В. Магера (Німеччина), Золотої медалі Полонійної академії в Ченстохові (Польща).
Оглядаючи свій життєвий шлях, Микола Іванович визнає: «Педагогіка стала визначальним сенсом мого життєвого поступу». А нам, науковцям та методистам ЗІППО, приємно, що частина життєвої долі вченого була пов’язана з нашим інститутом.
Лідія Ходанич
За виданням «Педагогічна енциклопедія Закарпаття», т. 1(2021)
