Мурані-Мейсарош Георгіна Іванівна (29.09.1909, с.Нересниця, тепер Тячівський р-н Закарпат. обл. – 08.10.2001, м.Ужгород) – педагог. По материній лінії – з роду письменника Івана Сільвая. Мама померла, коли дівчинці виповнилось шість років. Закінчила початкову школу в с.Березові. З 1919 живе в Ужгороді, де батько працює вчителем математики в гімназії. Після закінчення на відмінно Ужгородської гімназії працює вчителькою в селах Терново, Вільхівці, Анталівці, Білки, Колочава, Ясіня, в містах Рахові, Ужгороді, Перечині (місце проживання змінювала у зв’язку з роботою чоловіка Олександра Мейсароша). У липні 1945 чоловіка, який працював головним лісовим інженером при Народній раді Закарпаття, арештували, він через рік помирає у сибірських таборах. Через «невдоволення радянською владою» 1948 Георгіну засуджують на шість років виправно-трудових таборів, конфіскують майно. 1955 одержала звільнення. Працює в Мукачівському УТОСі, веде гурток літератури для сліпих угорських дітей, займається вишиванням. Про поневіряння в таборах написала книжку «…Потім не спом’яне нас ніхто», яка була видана також угорською в Виноградові та Будапешті, російською – в Бостоні.