Як відбудовувалась повоєнна освіта, або
Заглядаючи в часи створення нашого закладу
27 жовтня 1944 року радянські війська звільнили Закарпаття від фашистських загарбників. Край оговтувався від збитків, завданих війною. Зруйновані шкільні приміщення (адже військові розміщались здебільшого в школах), знищений інвентар, відсутність підручників і головне ‒ учительських кадрів, які б сприйняли нову владу і були готові працювати в нових умовах… З чого почати?
У селах оперативно обирались і діяли сільські народні комітети, в Ужгороді – Народна рада. Так сформувалась Закарпатська Україна, державне утворення, що готувало населення до переходу в склад Української РСР. Ідеологічна перебудова суспільної свідомості набирала ваги, і школа в цьому процесі виходила на передній край.
Один із перших декретів Народної ради Закарпатської України визначив, що навчання і виховання шкільної молоді є справою державної ваги. 23 грудня 1944 року крайовий з’їзд педагогів у Мукачеві прийняв рішення про перебудову системи народної освіти за взірцем радянської школи. Держава ставила завдання негайно охопити навчанням усіх дітей шкільного віку, подолати неграмотність та малограмотність у найкоротші строки. Уже в грудні 1944 року ‒ за два місяці від приходу радянських військ ‒ до школи були залучені всі діти віком від семи до десяти років. Для старшого покоління відкривались вечірні школи. На початку 1945 року школи Закарпаття одержали понад 90 тисяч радянських підручників.
У Народній раді було створено відділ у справах народної освіти, який очолив уповноважений Іван Керча – уродженець села Страбичово на Мукачівщині, до війни відомий російськомовний поет і редактор газети «Русское слово», випускник Карлового університету в Празі.
20 квітня 1945 року було видано «Декрет про здержавлення шкіл», у якому зазначено, що всі освітні заклади на території Закарпатської України, крім богословських семінарій, є державними, вчителі – «службовцями державними». Тоді ж було відмінено уроки релігії ‒ школи ставали позаконфесійними, а також засвідчено обов’язкову семирічну освіту.
Постановою «Про реформу системи освіти в Закарпатській Україні» зазначалося про виготовлення для шкіл 5000 парт, 2000 класних дошок, 1000 столів, 1000 стільців, 5000 ліжок для шкільних інтернатів, 1000 шкільних скринь. У кожному присілку, де нараховувалось понад 20 дітей шкільного віку, відкривалась школа. У краї в 1945 році діяло 500 початкових шкіл, 25 семирічних, 5 середніх, кількість навчальних закладів щороку зростала. Крім того, велася активна робота з ліквідації неписьменності серед дорослих.
Одним з найнагальніших питань за такого бурхливого розвитку галузі поставало кадрове забезпечення. Джерела поповнення вчителів ‒ місцеві кадри, що пройшли люстрацію, а також випускники радянських закладів, здебільшого молодь із Центральної та Східної України. Золотою кузнею освітянських кадрів ставала післядипломна педагогічна освіта, зокрема щойно організований обласний інститут вдосконалення вчителів.
Підготувала Ходанич Л.П. за матеріалами книг С.М.Аржевітіна «Шкільництво» (2019), Химинця В.В., Стрічика П.П., Качура Б.М., Талапканича М.І. «Освіта Закарпаття» (2009)