Він був дуже витриманим, на перший погляд, спокійним, а насправді хвилювався й тривожився, та й життя йому підкидало, як і кожному, чималі жмені різноманітних проблем. Коли його син, боєць на передовій в АТО, на кілька місяців зник зі зв’язку, Іван Васильович намагався не видавати своє хвилювання, тільки все більше курив. Коли ж син нарешті вийшов на зв’язок, батьківське серце раділо. Та знов у собі. Так воно і згоріло, це зовсім не залізне велике батьківське серце. Іван Васильович помер вранці, ранньої теплої осені, на робочому місці, відчинивши двері свого кабінету…
Іван Лазар, педагог, знаний у всьому краї методист ЗІППО, народився 8 липня 1955 року в селі Гандеровиця Мукачівського району Закарпаття – в селі, яке знаходиться на кам’яній платформі, і тому там зовсім немає води. Зате там розкішні сади, тільки в посуху їх треба добре поливати, носячи воду здалеку, з долини. Хлопчина народився в родині шахтарів (тут поблизу в сусідньому селі знаходяться давні шахти з бурим вугіллям), і його завданням було принести води для батька, який, втомлений, приходив з роботи у вугільному пилу.
З 1962 до 1966 р. Іванко навчався в початковій школі рідного села та середній – у селі Станові. Його першим учителем був О. О. Ромжа – талановитий педагог, активний учасник подій часів Карпатської України.
У 1974 році закінчив Мукачівське педучилище і був направлений на роботу в Нижньоворітську школу-інтернат на посаду вихователя.
Призваний на службу в армію.
Вищу освіту здобув у Івано-Франківському державному педагогічному інституті ім. Василя Стефаника на факультеті педагогіки і методики початкового навчання, який з відзнакою закінчив у 1981 році. Його улюбленим викладачем був відомий педагог, завідувач кафедри педагогіки і методики початкового навчання Мирослав Гнатович Стельмахович, автор дослідження про українську етнопедагогіку.
Працював на посаді вчителя початкових класів в Ужгородській середній школі № 3, де упроваджував елементи власної методики викладання, широко застосовував інноваційні на той час перфокарти, близько 70 видів авторських методик читання та близько двох сотень методик каліграфічних хвилинок, впроваджував самостійно розроблені здоров’язбережувальні технології. У середині 80-х років ХХ ст. розробив і застосував у навчальному процесі систему тестових завдань.
Талановитого педагога помітили, запропонували розвивати організаторські здібності: у 1989 р. І. Лазар призначений заступником директора з навчально-виховної роботи в Ужгородській середній школі № 4, у 1991 р. – директором Ужгородської середньої школи № 9. У 2000 р. він отримав призначення на посаду директора НВК «Престиж».
З 2003 р. Іван Васильович ‒ на посаді методиста в ЗІППО. Невдовзі очолив кабінет школознавства, курсової підготовки та перспективного педагогічного досвіду. Був одним з координаторів обласної школи педагогічної майстерності та школи молодого методиста, керівником курсової підготовки директорів ЗНЗ, членом редколегії газети «Слово вчителя», членом науково-методичної ради інституту.
Працював у створеній МОН України робочій групі з експертної оцінки діяльності районних і міських методкабінетів. За роки роботи в ЗІППО прорецензував понад півсотні методичних праць освітян краю. З 2013 р. Іван Васильович очолював кабінет координаційно-методичної діяльності ЗІППО.
Колеги характеризують Івана Лазаря як відповідального керівника свого напряму, чуйного та надійного, скромну людину, яка слів на вітер не кидала. Згадується і те, що був патріотом-українцем, кохався у віршах луганського просвітянина Івана Низового, який був другом Петра Скунця і видав в Ужгороді в 1964 році першу свою книжку. Цитував напам’ять:
Розворушу байдужу душу,
Примушу душу до душі
Тяжіти.
Тяжко жити мушу –
Чужа душа в товариші
Не поспіша!
Спишу на тишу,
На незворушність:
«Не тривож…»
Ну, що ж – тривожити облишу
Душевну тишу.
Лише хто ж
Душитиме душі байдужі,
Недужі залишки олжі?
Одужуй скорше!
Наші душі –
Лежачі ружі на межі…
…А я, згадуючи Івана Лазаря, все бачу того маленького Іванка з Гендеровиці, який несе пахучою стежкою на безводну гору не по-дитячи важке відро з водою…
Підготувала Лідія Ходанич за виданням «Педагогічна енциклопедія Закарпаття», т.1 ( 2021).
