Він народився в селянській родині дев’ятого квітня 1934 року в с. Горяни (тепер Ужгород), на вулиці, описаній Михайлом Томчанієм у знаменитому романі «Жменяки». Від спостережливого сільського хлопчини, що випасав худобу та допомагав батькам доглядати поле та виноградник, увійшов наприкінці життя на сторінки «Педагогічної енциклопедії Закарпаття» як шанований педагог, організатор освіти, відмінник освіти України.
П. Стрічик спочатку навчався в Горянській народній школі, згодом закінчив Ужгородську ЗОШ № 1 (1951). Вищу освіту здобував в Ужгородському державному вчительському інституті (1953) та Дрогобицькому державному педагогічному інституті ім. І. Я. Франка (1960).
Працював учителем української мови та літератури Косівськополянської СШ (1953-1955), був заступником директора Відричанської семирічки (1955-1957). Згодом разом з дружиною Магдалиною Андріївною, вчителькою початкових класів, працював директором Розтіцької восьмирічної (1957-1965) школи та інспектором шкіл Рахівського районного відділу народної освіти (1965-1974). На посаді інспектора сприяв поліпшенню ефективної діяльності навчальних закладів району, підвищенню фахової майстерності вчителів, поглибленню знань школярів, удосконаленню форм методичної роботи тощо. Водночас обирався головою Рахівського райкому профспілки працівників освіти та був відповідальним секретарем районного відділення товариства «Знання».
З серпня 1974 р. до кінця 1987 р. П. Стрічик працював інспектором шкіл Закарпатського обласного відділу народної освіти: відповідав за організацію навчально-виховного процесу в школах Великоберезнянського, Воловецького, Мукачівського, Перечинського і Тячівського районів, курував олімпіаду з української мови та літератури (обласний етап). З грудня 1987 р. П. Стрічик працював в Закарпатському ІППО, де завідував кабінетом української мови та літератури, налагодивши тісні контакти з кафедрами української мови та української літератури філологічного факультету УжНУ. Згодом працював методистом кабінету школознавства і курсової підготовки, а з 2003 р. до кінця своїх днів − на посаді вченого секретаря інституту. Мав заслужену повагу серед керівників шкіл та педагогів, знав особисто більшість із них, а також знав, відвідуючи школи, багато шкільних колективів та умови роботи в них.
У журналі «Освіта Закарпаття» публікував статті про знаних педагогів краю. Він також підготував і видав «Анотований каталог» обласної картотеки передового педагогічного досвіду (2002), упорядкував і видав збірник матеріалів «Переможці та лауреати Всеукраїнського конкурсу «Вчитель року» 1996-2005 рр.». П. П. Стрічик є співавтором дослідження з історії та розвитку Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти (2006 р., з нагоди 60-річного ювілею інституту) і збірника про структурно-функціональну модель Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти «Удосконалення змісту та форми роботи Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти» (2005) і фундаментального монографічного дослідження «Освіта Закарпаття» (2009).
За багаторічну сумлінну працю нагороджувався грамотами районного, обласного та всеукраїнського рівнів, грошовими преміями, подяками. Нагороджений також знаками «Відмінник освіти УРСР», «Відмінник освіти СРСР» та медаллю «За трудову доблесть».
Павла Павловича пам’ятають як надзвичайно толерантного, інтелігентного члена колективу, а також сумлінного працівника, який багато знав з історії освіти Закарпаття, зокрема її радянського періоду, любив віднаходити і досліджувати факти з минулого. За фахом український філолог, Павло Павлович за довгі роки зібрав удома чималу бібліотеку української класики, особливо кохався у творах Степана Руданського, Володимира Самійленка, Олександра Олеся, багато віршів яких знав напам’ять.
Підготувала Лідія Ходанич на основі видань:
1. Химинець В.В., Стрічик П.П., Качур Б.М., Талапканич М.І. Освіта Закарпаття. − Ужгород: Карпати; Інформаційно-видавничий центр ЗІППО, 2009.
2.Педагогічна енциклопедія Закарпаття.-Т.2. –Ужгород: Карпати, 2022.