Історія розвитку Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти розпочалася з часу прийняття постанови РНК УРСР і ЦК КП(б) України від 28 листопада 1945 р. «Про поліпшення роботи шкіл Закарпатської області» та спільної постанови Закарпатського облвиконкому і бюро обкому КП(б)У від 24 лютого 1946 р. «Про перетворення центрального методичного кабінету в м. Ужгороді в обласний інститут удосконалення кваліфікації вчителів».
Як стверджує історична наука, школи на території нинішнього Закарпаття існували з часів середньовіччя. Писемність поширювалася з другої половини IX століття. У Х – ХІ століттях на Закарпатті почали відкриватися монастирі, які з часом ставали релігійними, освітянськими та культурними центрами.
Першим освітянським закладом краю слід вважати духовно-освітній центр, створений при Мукачівському монастирі (письмові відомості датуються 1360 роком). Перша офіційна згадка про створення школи в Ужгороді належить до 1400 року. У 1467 р. відкрито школу в м. Берегові, у 1546 р. ‒ в с. Вишково Хустського району, у 1548 р. ‒ у Тячеві.
У 1680 р. в Закарпатті діяло близько 40 шкіл, а школу монахів Мукачівського монастиря в цьому часі слід віднести до шкіл вищого типу.
Розвиток освіти аж до кінця XIX ст. був тісно пов’язаний з церквою. Уже в 1793 р. в області було 300 шкіл. У 1794 р. учительські кадри для краю почала готувати Ужгородська учительська семінарія.
На кінець 1920 р. у Закарпатті працювало 475 початкових шкіл, у т. ч. ‒ 324 з українською, 7 ‒ з німецькою, 83 ‒ з угорською, 22 ‒ з чеською і словацькою, 4 ‒ з румунською мовами навчання, а також 33 школи ‒ з двома мовами навчання. 65,7 % шкіл були однокласними.
У 1931 р. працювали 727 початкових шкіл і 2143 вчителі, які навчали біля ста тисяч учнів. У першій половині 40-х років минулого століття в області діяли 8 гімназій, три педагогічні семінарії, дві торгові академії, три технічні училища, близько 40 горожанських шкіл.
Окремої інституції для методичного забезпечення працюючих учителів у цей час не існувало, але були створені певні умови для їх самоосвіти. Шкільний відділ Цивільної управи Підкарпатської Русі видавав в Ужгороді педагогічний журнал «Учитель» (1920-1936). Професійна організація учителів української орієнтації «Учительська громада Підкарпатської Руси», яка нараховувала 1650 членів і була структурована по округах, вела різноманітну методичну роботу і видавала в Ужгороді, а потім у Хусті журнал-щомісячник «Учительський голос» (1930-1939). В Ужгороді виходив поважний краєзнавчий і педагогічний місячник «Підкарпатська Русь» (1924-1938). Для полегшення роботи вчителя з учнями на уроках і в позаурочний час виходили популярні журнали «Наш рідний край» (Тячів, 1922-1939), «Пчілка» (Ужгород, 1923-1934), «Пластун» (Ужгород, 1923-1931), «Севлюш» (1934-1937), «Віночок для підкарпатських діточок» (Ужгород, 1920-1924).
Центральною постаттю освітянської ниви краю в цей час був Августин Волошин, директор Ужгородської учительської семінарії, видатний вчений-педагог, організатор роботи серед учительства області, автор багатьох шкільних підручників та підручників для учительських семінарій.
Значний внесок у розвиток шкільництва, становлення нової системи освіти зробили також педагоги, випускники Ужгородської та Мукачівської учительських семінарій, Ужгородської, Мукачівської та Хустської гімназій: О. Маркуш, Ф. М. Потушняк, П. В. Лінтур, Ю. Боршош-Кум’ятський, Й. Жупан, М. І. Рішко, П. Мігович, І. Добош та ін.
Отже, на той час були створені певні передумови для значного поліпшення організації освітньої діяльності. Інституцією на допомогу педагогічним працівникам став Центральний методичний кабінет в м. Ужгороді, який у 1946 р. був реорганізований в обласний інститут підвищення кваліфікації вчителів.
Підготувала Н. Ребрик за виданням «ЗІППО – 60. Історія та розвиток: вчора, сьогодні, завтра». Інформаційно-видавничий центр ЗІППО, 2006. 116 с.: іл.