22 січня – День Соборності України

У той же час в Закарпатті відбулася ще одна значна подія, котра знаково вказувала на бажання закарпатських українців творити Українську державу. Незважаючи на складність суспільно-політичної ситуації, на більшості території краю активно проходила підготовка до скликання з'їзду (конгресу) представників народних рад, на якому планувалося вирішити головне питання тогочасності – в межах якої країни продовжать своє життя місцеві жителі краю. Організатори підготували звернення до населення із закликом єдності українського народу. Обрання делегатів на конгрес здійснювалося шляхом виборів на місцевих зібраннях.

Таким чином, 21 січня 1919 року в Хусті було проведено засідання Всенародного конгресу українського населення Закарпаття, який обрав Михайла Бращайка своїм головою.
Інформаційна довідка. Із свідчень очевидців: «Голова зборів д-р Михайло Бращайко... запитав народ: Куди ми хочемо прилучитися?  До Угорщини? Чи, може, до Чехословаччини?  Чи до України? — До України! — закричали делегати».
«Київ — святість, про яку не вільно було голосно говорити, хіба в чотири очі з Богом, Київ — це таїна, недосяжна, незрозуміла, але наша. Тайна, схована в глибині душі, щоб не знайшла її профанна цікавість. Ця тайна довго-довго дозрівала в душах. І коли дозріла — стала словом. Могутнім словом. Воно потрясло всією Карпатською Україною. Було це 21 січня 1919 року в Хусті».
«Ясно, що збори бажають злуку Угорської Русі з Українською Державою. Щоб було всім нам видно, що це воля більшості народу, прошу щоб той делегат, чи ті делегати, які мають іншу волю, голосилися до слова.
— Голосіться до слова,— кричали делегати,— ми вас вислухаємо  чесно і без гніву. У залі було тихо. Ніхто не голосився. Заговорив знову Михайло Бращайко: однозгідна воля всенародних зборів: з’єднати Угорську Русь з Соборною Україною.
— Слава! Слава! Слава! — вирвалося з уст делегатів. Усі встали і зачали співати «Вже воскресла Україна, і Слава і Воля...».
До участі в конгресі було залучено 420 делегатів та запрошено близько тисячі гостей. Регіони краю були представлені по різному. Зокрема, Мараморош надіслав делегатів із 80 населених пунктів, Берег – 57, Угоча – 29, а Ужанський комітат представляли жителі 9 населених пунктів. За підрахунками вчених, із 400 сіл і міст тогочасного Закарпаття у Хустському конгресі брали участь жителі 175 населених пунктів. Цей факт дав підстави деяким дослідникам піддати сумніву всезагальність крайового конгресу. Насправді ж, він дійсно був форумом центральної та східної частини Закарпаття. Однак, значення його рішення через це аж ніяк не применшується. Бажання жити воєдино з українцями по той бік Карпат висловили всі делегати конгресу.
Спільне рішення висловлювало думку краян співіснувати в єдиній Українській державі, але з надією автономного управління. Одночасно було категорично заявлено про небажання жити в Угорщині. Наступного дня, 22 січня 1919 року, це бажання було виголошено в Києві у день Злуки українських земель.
Інформаційна довідка. З оригіналу: «Протокол писаний 21-го януаря (січня) 1919 в Хусті на всенародніх зборах угро-руського народу, котрі відбулися в гімнастичній залі державної горожанської школи:
1. Всенародні Збори Угорських русинів-українців з дня 21-го януара 1919 року висказують з’єднати всіх русинів-українців з комітатів Мараморош, Угоча, Берег, Земплин, Шариш, Спіш и Абауй-Торна і прилучення русинами-українцями заселених земель до Соборноїї України.  Просячи, щоб  нова   держава при   виконуванню   (переведенню) сеї злуки узглядила особливе (окремішнє) положення угорських русинів-українців. Для того Всенародні збори заявляють, що руський-український нарід Угорщини Х (десятий) закон про руську країну даний в Будапешті з року 1918-го не признають законом, бо повстав без його волі і без заступництва народу.
2. З огляду на повисше рішення постановляють збори, що руський народ не пішле послів своїх до угорського парламенту.
3. Всенародні збори просять, щоби українські війська засіли землі, заселені русинами-українцями на Угорщині, і щоби засмотрили населення, живуче серед тяжких харчових відносин, поживою.
4. Всенародні збори вітають всі визволені народи австро-угорської монархії: Чехословаків, Югославян, Румунів, Поляків і Німців.
5. Дальше вітають збори мадярське народне правительство на демократичних основах, що признало право самоозначення  (саморозпорядження) народів і не уживало ніяких насильств проти політичного організовання єго правдивої волі.
6. Дальше висказують збори подяку всім державам Антанти і її союзникам, що боронили демократичний їх рух і вибороли пригнобленим народам свободу і просять, щоби помогли здійснити ухвалу (поставу) всенародних зборів.
7. Народні збори вибирають для ведення справ русько-українську народню Центральну Раду із сто членів і уповномочують її заступати русинів на Угорщині все і всюди де сього потрібно проти інших народів і зробити все, що кожного часу в інтересі русько-українського народу уважає за потрібне.
...Із комітатів Мараморош, Угоча, Берег і Унг по постановленню легітимаційної комісії в’єдне (разом) 420 правильно і достовірно легітимованих (оправданих) послів явилися. А понеже вибори відбулися так, що від кождих 1000 душ вибрано одного посла, на зборох 420.000 жителів — отже абсолютна більшість угорських українців була заступлена.
... Президія і члени Центральної Народної Ради зложили під русько-українськими прапорами отсю божбу (присягу): «Божуся одному живому і Всемогущему Богу, що права русько-українського народа боронити, нарід заступати і волю його сповнити буду. Так ми Боже помагай».
По сему одноголосно вибрано Центральну Народну Раду. Председатель:  Др. Михайло Бращайко. Заступники пред. Ємеліян Невицький, духовник з Уяку (Шаріш), Євген Пуза, сотник із Ізи і Іван Волощук, господар з Нанкова».
Реальність бажання місцевих жителів підтверджувалася реакцією українців інших земель. У тимчасовій Конституції Західно-Української Народної Республіки (прийнята 13 листопада 1918 року) Закарпаття було проголошено складовою частиною цієї держави. На зборах в Хусті була вибрана делегація, яка повинна була поїхати в Київ і передати рішення про возз’єднання Закарпаття з рештою України. Закарпатська делегація у складі Євгена Пузи, Івана Климпуша і Степана Клочурака побувала у місті Станіслав й була прийнята Головою Національної Ради Євгеном Петрушевичем. Через деякий час перед присутніми виступив Степан Клочурак з такими словами: «Ми діти одного українського народу, після майже тисячолітнього розмежування зійшлись на нинішніх зборах, щоб в братерській згоді  вирішити долю нашого народу. Нас не розмежували ні ріки, ні високі гори, ані далекі простори... Я щасливий, що мені... припала велика честь, від імені угорських українців я можу передати вам їхню тверду волю, приєднати до України землю, на якій вони споконвіку живуть, як невід’ємну частину України».
В Універсалі Директорії Української Народної Республіки про об’єднання земель українських говорилося: «Однині воєдино зливаються столітттями одірвані одна від одної частини єдиної України — Західно-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України...».
30 січня 1919 року часопис «Закон і право» опублікував історичні документи свята злуки (об’єднання) УНР і ЗУНР. На сьогоднішній день вони становлять собою бібліографічну рідкість. В часописі вміщені Грамота Української Національної Ради про об’єднання ЗУНР з Великою Україною від 16 січня, Універсал Директорії від 22 січня, а також резолюція, декларація й універсал Трудового Конгресу України від 28 січня. У всіх цих документах Угорська Україна вважається складовою частиною Соборної Української держави. Представник від Закарпаття, згідно з Універсалом Трудового Конгресу, мав входити до складу Директорії — найвищого органу УНР.
Інформаційна довідка. Із звернення Трудового Конгресу України до народів усього світу: «Український сорокамільйоновий народ хоче вільним увійти в сім’ю народів світу й стати нарівні... Український народ не допустить, щоб хтось інший накидав йому свою волю. Ні силою міжнародних комбінацій, ні силою заліза ніхто не зможе примусити його зріктися своєї суверенності й свого права самому завести лад на своїй землі згідно з власним бажанням».
Тим часом більшовики захопили Київ, що ставило під сумнів існування соборної України. Змінилася обстановка і на Закарпатті. На початку 1919 року делегація в складі А.Волошина, П.Легези і М.Кондратовича приїхала в Будапешт до представника чехословацького посольства Мілана Годжі, щоб обговорити питання про приєднання Закарпаття до Чехословаччини. Тепер, коли виникла небезпека для Закарпаття бути поділеним між окремими державами, цей крок слід вважати виправданим. Августин Волошин рішуче просив чехословацький уряд захистити край від територіальних окупаційних зазіхань ряду держав, зокрема  Румунії. Згода була дана, а вже 12 січня в Ужгороді з’явився чехословацький легіон. Зайняли вони і Пряшівщину.
Ще в липні 1918 року «Американська Руська Народна Рада», яку очолював Микола Чопей, вимагала самостійності для окремих українських жуп, а 23 жовтня українці Закарпаття  були  прийняті до Середньоєвропейського демократичного об’єднання (СЄДО), в складі якого знаходилися чехи, словаки, поляки, українці, румуни, югослави та інші народи. Представником від Закарпаття в Філадельфії був Григорій Жаткович. Включення до СЄДО було першим кроком Закарпаття до своєї державності. Ставши членом Унії, закарпатці набули наче юридичного права самовизначення. Конвенцію про приєднання Закарпаття до Чехословаччини підписав президент Томаш Масарик, як голова Унії і представник Чехословаччини.
Він добре розумів, що голосів закарпатських емігрантів явно недостатньо. 31 січня 1919 року до Ужгороду прибув посол Томаша Масарика Фердинанд Писецький, який ознайомив членів Ужгородської Ради з меморандумом американських українців про приєднання Підкарпатської Русі до Чехословаччини.  Не припинялися стосунки з урядом УНР. 29 – 30 квітня – 1 травня 1919 року в Станіславові проходив з’їзд угорських українців. Резолюція, ухвалена одноголосно була підписана М.Бращайком та І.Волощуком від Закарпаття та К.Кисілевським і І.Ставинським від Галичини.
012Інформаційна довідка. З оригіналу Резолюції: «I. З’їзд закарпатських українців в Станиславові дня 29 – 30 цвітня – 1 мая 1919 р. шле Українській Армії на руки Головного Отамана Симона Петлюри привіт і щиру подяку за геройську оборону самостійности Української Народної Республіки.
II. 1. З’їзд закарпатських українців згідно з постановою Всенародних Зборів Закарпатських українців в Хусті з 21 січня 1919 р. обстоює з’єдиненє усіх українських земель в одну державу в формі Народної Республіки і протестує рішучо проти наїзду чужинців на територію Закарпатської України.
2. З’їзд звертається до провідників Соборної України, щоб она внесла протест проти цього наїзду до Держав Порозуміння.
3. З’їзд взиває усіх Українців Закарпаття, щоб спільно боролися за самостійність Української Держави та за дійсне прилучення своєї області до тої Держави.
4. З’їзд звертається до всіх Українців Придніпрянщини, Галичини і Буковини з зазивом допомогти Закарпатській Україні в їй боротьбі за визволення з ворожого ярма.
5. З’їзд звертається з проханням до Високої Директорії, Міністерії Української Народної Республіки та Секретаріяту Західної Області У.Н. Республіки поспішити якнайскоріше з видатною помочією в організації Закарпатської України та з харчами для голодуючого населення.
6. З’їзд домагається, щоби допустити до місії на Паризьку конференцію двох заступників закарпатських українців і уможливити їм якнайскорше виїзд до Парижу.
III. 7. З’їзд стверджує конечність організації кооператив на Закарпатській Україні та просить Дніпро-Союз, як централю споживчих товариств, обняти своєю діяльністю Закарпатську Україну.
IV. 8. З’їзд просить Високу Директорію, зглядно Міністерство Народної Освіти заопікуватися народною освітою в Закарпатській області, а саме:
а) призначити на народну освіту в Закарпатській Україні відповідний фонд;
б) подбати о відповідну шкільну книгу, як також о книжочки загальноосвітнього змісту та часописів для народа;
в) установити стипендії для образовання учнів кандидатів із Закарпатської області.
9. З’їзд висказує подяку Молодій Громаді і єї угро-українській секції за дотеперішню хосенну діяльність в організації культурно-освітнього життя на Закарпаттю та просить Секцію:
а) щоби дала почин до створення окремої інституції, яка би зайнялася організацією закарпатських Українців в ширшім розумінні;
б) щоби припильнувала ухвал з’їзду».
Відлуння возз’єднавчих процесів дало можливість українцям Закарпаття надіятися на чимскоріше вирішення питання приналежності краю до Української держави.