На ниві освіти понад 50 років

altУ грудні цього року кандидат філософських наук, доцент, відмінник освіти України Алмашій Андрій Степанович відзначатиме День народження. Довгий і непростий шлях пройшов він на ниві педагогічної праці.
Народився Алмашій А.С. 22 грудня 1932 р. в с. Гандеровиця Мукачівського району Закарпатської обл. в селянській сім'ї. Початкову освіту здобув у народній школі с.Гандеровиця. Його першим учителем був Ромжа О. О. З теплим почуттям вдячності згадує цього педагога, першого вчителя. Це була розумна, розсудлива і терпелива людина, яка вміла знайти підхід до різних учнів. Дитинство Андрія Степановича пройшло в с. Гандеровиці, в небагатому і маленькому селі, в затишному, трохи архаїчному і своєрідному куточку нашого краю. На початку 1945 року його сім'я переїжджає на постійне проживання в с. Березинку того ж самого Мукачівського району.

В 1945 - 1948 рр. навчався в Лалівській семирічній школі, в якій теж працювали кваліфіковані і уважні педагоги, яких згадую з теплою вдячністю. Протягом 1948 - 1952 рр. навчався в Мукачівському педагогічному училищі, в якому тоді теж працював добре підготовлений, кваліфікований педагогічний колектив. Закінчив училище з дипломом з відзнакою і одержав можливість продовжувати навчання у вищому навчальному закладі. З 1952 по 1957 р. вчився на історичному факультеті Ужгородського державного університету, який теж закінчив з відзнакою. Після закінчення університету працював два роки учителем історії Липчанської середньої школи, що на Хустщині.

alt
а фото: Кафедра філософії УжДУ. Алмашій А.С. (стоїть крайній справа), початок 80-х років

Після закінчення аспірантури був направлений на роботу в Ужгородський державний університет, в якому і почав працювати викладачем на кафедрі філософії з вересня 1962 р. В 1968 р. захистив кандидатську дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата філософських наук. З серпня 1969 р. по серпень 1971 р. працював викладачем філософії у вузах м. Тернополя. З вересня 1971 р. знову почав працювати на кафедрі філософії Ужгородського держуніверситету. Працював доцентом кафедри філософії Ужгородського держуніверситету по червень 1996 р.

З серпня 1996 р. почав працювати доцентом кафедри суспільних дисциплін Ужгородського державного інституту інформатики, економіки і права, який в кінці 2004 р. одержав статус Закарпатського державного університету. Працював в Закарпатському державному університеті по червень 2007 р.

З вересня 2007 р. і на сьогоднішній день працює в філії Київського славістичного університету доцентом кафедри міжнародних відносин та країнознавства.

Поряд з викладацькою діяльністю займався і науково-дослідною роботою. В науковому плані досліджував і аналізував проблеми суспільної свідомості і духовного життя. За час своєї науково-педагогічної діяльності підготував і опублікував понад 50 наукових і науково-популярних праць.

За багаторічну працю нагороджений медаллю "Ветеран праці" і знаком "Відмінник освіти України".

- Андрію Степановичу, пройдено довгий і нелегкий життєвий шлях, які основні віхи на цьому шляху?

- Питання складне і багатогранне, тому і відповідь на нього не може бути простою і однозначною. Моє життя проходило в складних і суперечливих умовах ХХ і початку ХХІ століть. Відомо, який це був складний, багато в чому трагічний час для Закарпаття, в якому я народився, сформувався як особистість, одержав спеціальність і працював (до речі, і продовжую ще працювати) протягом довгого часу. Моє життя і доля органічно пов'язані з долею нашого краю, який протягом ХХ ст. пройшов складний історичний шлях. Я пам'ятаю кінець 30-х років, коли Закарпаття знаходилось ще в складі Чехословацької республіки, часи Другої світової війни і перебування Закарпаття в складі гортистської Угорщини, часи Радянського Союзу, куди ввійшло Закарпаття в 1945 р. Добре запам’яталися мені як вчителі в Лалівській семирічці, так і в Мукачівському педучилищі, де навчався в перші повоєнні роки. До речі, моїм однокурсником був і односільчанин-одноліток з Гандеровиці Іван Лазар. (На фото він посередині у верхньому ряді). Та у 60-70-х роках минулого століття життя людей стало налагоджуватись. І Закарпаття в складі Радянської України здобуло вагомі здобутки в розвитку економіки, ос­віти, культури і медицини.

Після закінчення історичного факультету Ужгородського державного університету працював 2 роки учителем історії в середній школі і вступив до аспірантури на кафедру філософії Львівського держ­університету ім. І. Франка. Після закінчення аспірантури в 1962 р. я був направлений Міністерством освіти України на роботу в Ужгородський держуніверситет викладачем філософії.

- Як далі склалась ваша доля, як працювалось викладачем філософії у вузах, які ваші здобутки на ниві викладацької і наукової діяльності. Чи були здобутки і знереалізовані ваші можливості?

- За час навчання в аспірантурі я не встиг захистити кандидатську дисертацію, оскільки не було необхідних для цього наукових публікацій. Діяла вимога: основні результати наукового дослідження повинні бути опубліковані в наукових виданнях. Інакше дисертація не допускалась до захисту. Тому вже працюючи викладачем філософії Ужгородського держуніверситету, я продовжував працювати і над кандидатською дисертацією. Захистив я кандидатську дисертацію в 1968 р. Дисертація була підготовлена на тему: "Про деякі закономірності формування і розвитку соціалістичної суспільної свідомості СРСР".

Після захисту кандидатської дисертації я занурився у викладацьку роботу. Життя склалось так, що я не ставив за мету підготовку докторської дисертації. Вважав головним своїм життєвим покликанням працю на педагогічній ниві. Правда, зіграла свою роль і та обставина, що я працював у периферійному вузі, де можливості займатися науковою роботою у галузі філософії були досить обмеженими. Зокрема, можливості друкуватися практично не було. Правда, це не значить, що я не займався науковою працею. Систематично брав участь в наукових конференціях, виступав на них з доповідями, публікував в силу можливостей наукові статті. Протягом тривалої викладацької роботи опублікував понад 50 наукових і науково-популярних праць. Але якоїсь солідної наукової монографії так і не написав. Звичайно, я розумів, що визнання, кар'єрний ріст, високу зарплату і життєві успіхи приносить не викладацька робота, якою б сумлінною вона не була, а вчені ступені, титули. Правда, слід зізнатися, що кар'єристські устремління в житті мене не надто переслідували.

alt
На фото: Алмашій Андрій Степанович серед першокурсників Мукачівського педучилища (верхній ряд, четвертий зліва), 1949 р.

На педагогічній ниві пропрацював до сьогодні понад 50 років, з них 48 років на викладацькій роботі у вузах України. Тому надіюсь, що у великій справі підготовки спеціалістів вищої кваліфікації нашого краю є і моя скромна доля. Але в 90-х роках вже минулого століття перейшов працювати в новий, який щойно відкрився, вищий навчальний заклад - Ужгородський державний інститут інформатики, економіки і права (УжДІІЕП). В 2007 році запрошений на викладацьку роботу в Київський славіс­тичний університет, в якому викладав у Закарпатській філії, де працюю і по сьогоднішній день. Підводячи певний підсумок пройденому життю, розумію, що багато в чому не реалізував своїх задумів і можливостей. І, це стосується і великих, стратегічних задумів і планів, а також різних, менш важливих справ. Наприклад, шкодую, що так і не спромігся опрацювати до кінця зібраний матеріал і підготувати добрий навчальний посібник з філософії для студентів вузів. Але, разом з тим, я оптиміст - отримую велике задоволення від спілкування з студентською молоддю, радію їхнім успіхам.

Насамкінець, хотів би порадити молодим людям: в житті дуже важливо реалізувати себе, свої можливості і здібності, але над цим треба постійно, безперервно працювати. І ніколи не відкладати намічених цілей. Бо життя любить завзятих, настирливих, які прагнуть і хочуть добитись задуманого.

- Як поживає сьогодні ваша сім'я, діти, онуки?

- Разом з дружиною, Оленою Олександрівною, ми виростили двох синів - Олександра та Андрія. Старший, Олександр, закінчив медичний факультет УжДУ і працює лікарем. Молодший, Андрій, закінчив історичний ф-т УжДУ й працює учителем. Маємо також онука і двох онучок - нашу з дружиною радість і втіху.

- У цей грудневий день, коли ви відзначаєте свій день народження, лунають теплі слова від колег, студентів та близьких, прийміть і найщиріші вітання від земляків - громади села Гандеровиця.

Розпитував
Лазар Іван,
завідувач кабінету школознавства ЗІППО