Таємниця людської долі. Деякі враження після прочитання монодрами Петра Ходанича „Віденське дзеркалоˮ (Ужгород: Вид. „TIMPANIˮ, 2018 р.)

P81118-114438ф

Монограма належить до рідкісних жанрів, але на сьогодні відбувається її своєрідне відродження. Свідченням цьому став і міжнародний фестиваль монодрами в Ужгороді, який відбувся цьогоріч у жовтні під час святкування днів міста. Нажаль, закарпатські театри не зуміли презентувати жодної монопʼєси. Вже тим поява твору Петра Ходанича заслуговує на увагу. Автор пʼєс „Синдром ERˮ, „Свобода під заставуˮ, „Будителі, або Віват імператор!ˮ, драми для дитячого театру „Полонинські чариˮ, він має неабиякий досвід драматурга.

Цікавинкою нової пʼєси є сама героїня – професор політології. Таким чином автор запропонував непересічну особистість, інтелектуала, людину, яка пройшла нелегкий життєвий шлях, що нагадує долю нового покоління закарпатської інтелігенції, яка навчалася в закостенілих у радянщині професорів, ці люди постають в образі професора Дрозденка.
Попри дозовану правду нове покоління випускників університету зуміло розкрити свій талант і визначитися в науці, ці вчені постають насамперед у образі професора-фермацевта Олександри Марківни. Радянська влада не могла приспати національної самосвідомості українців, так постає образ Миколи Галаговича, інженера, який стає учасником змагань за Незалежну Україну і прилучає до цієї справи свою дружину-професора.
Студентка історичного факультету Докія Радванська в радянський час справжній романтик. Закохана у поета Грицюка, Докія не розуміє раціонального ставлення до життя збоку бабусі Олени та мами. Тільки жорстоке зґвалтування прокурорським сином змушує дівчину задуматися над реаліями життя. Та людина без життєвого досвіду, вона потрапляє в тенета Павла Павловича, комсомольського, а згодом партійного карʼєриста. Він до нестями закохується у вродливу дівчину, допомагає стати на ноги, але чоловічий егоїзм, а ще так звана „чесність комуністаˮ, не дозволяють йому стати на шлях правди.
Тільки завдяки цілеспрямованості, працелюбству і наполегливості Докія пориває зі своїм протеже і стає науковцем. Професор, завідувач кафедри, вона важко пориває з минулим, але воно наздоганяє її у вигляді старих ще радянського часу монографіях, статтях, які уміло використовує проти неї вже молоде покоління вчених-пристосуванців в образі Варвари Копенко – доньки Павла Павловича, колишньої протеже Докії Онуфріївни.
Цікавими є образи чоловіків. Це чотири чоловіки, які постають на життєвому шляху головної героїні: романтичний поет Грицюк, ґвалтівник Федько, карʼєрист Павло Павлович і чоловік Микола. Кожен з них впливає на формування характеру героїні, чоловіки – своєрідні періоди в її житті. Нарешті образ пʼятого чоловіка – сина Докії Онуфріївни – Олексія. Вимоглива мати, вона, виявляється, не знає сина, людину нового покоління українців, недарма Олексій записується у добровольці і готовий йти захищати Україну на Донбасі. Психологічна колізія драми у тому, що мама тішиться з того, що її син близорукий і не здатний до військової служби.
Ідея патріотизму є наскрізною саме через образи чоловіків – січовиком і вʼязнем сталінських таборів постає батько Миколи, сам Микола – учасник мітингів під час нещодавніх змагань за Незалежну Україну, він, як і син Олексій, записався у добровольці. Ці чоловіки сприяють своєрідному національному прозрінню головної героїні, як символ прозріння, Докія Онуфріївна просить сина вклонитися його другові, який їде на Донбас захищати Україну.
Монограма – твір з одним героєм-оповідачем. Між тим П. Ходанич запропонував двох героїнь – професор Докія Радванська-Галагович і вона ж, але в молодості. Ці героїні дуже гармонійні, продовжують монологи одна одної, часом вступають у діалог, але ніколи не є антиподами, позаяк це одна й та ж особистість. У цьому варіанті сюжетотворення автор продемонстрував власний підхід до психоаналізу, що у підсумку зробило героїв твору справді упізнаваними, зрозумілими, дозволило наблизити правду життя до рівня правди в літературі.
Цікавими з огляду на своєрідну привʼязаність до Закарпаття є антропоніми. Так, імена Докія, Микола, Олексій вказують на закарпатське походження, а прізвища Дрозденко, Копенко – центральноукраїнське, Регіна Францівна – орієнтує на полікультурність.
Прізвище Радванська-Галагович стає зрозумілим у процесі розгортання дії п’єси – походження його першої частини повʼязано з ужгородським люмпенським передмістям Радванкою. Друга ж частина – Галагович – походить від назви урочища Галагов, де за часів Чехословаччини зведено престижний адміністративний і житловий масив Ужгорода. Мешкати на Галагові – означало належати до вищої соціальної верстви міста. Таким чином, прізвище героїні вказує на своєрідний життєвий шлях від соціальних низів до інтелектуальної еліти.
Перше бажання після прочитання пʼєси – побачити твір на сцені театру.

Василь Густі,
голова Закарпатської організації
національної спілки письменників України