Вірші про осінь

osin

Осінь

Запалали усі гори
Наче полум'я костриці,
Хвіст гарячий у лисиці.
Як ішла вона по схилу,
Ліс буковий підпалила.
А уже в вечірню пору
Запалали усі гори.
Не злякалися лисиці
Тільки сосни та ялиці.    
                   Володимир Ладижець

Осінь у Карпатах
На сотні струн смереки грають
Шумить, гуде сріблястий бук.
Калини кетяги над плаєм
Самі аж просяться до рук.
Спустились череди в оселі,
Сліди засипав жовтий лист.
Прудкий олень на голій скелі
Склика табун, як той горніст.
І, наче хвиля в час припливу,
Луна по лісу загула,
Злякала білку полохливу,
Що виглядала із дупла.
У небі, вицвілім за літо,
Кружляють довго журавлі.
Як тяжко, мабуть, їм летіти
У даль від рідної землі!
На шпиль Говерли вчора вранці
Згромадив хтось біленький стіг...
І дятел зразу ж на морзянці
Всіх сповістив про перший сніг.
                        Володимир Ладижець

Осіння пожежа
Сонно з-за хмари
Дощ визирав,
Сіяв краплини
В лузі між трав.
Раптом побачив:
Діброва горить!
Взявся гасити
Пожежу в ту ж мить.
Море води
На дерева розлив,
Тільки пожежі
Не погасив.
Жовтогарячим,
Червоним вогнем
Дерева палають
Під буйним дощем.
Пожежа в діброві
Аж неба сягла.
А дощик не відав:
То ж осінь прийшла!
                    Степан Жупанин

Жабка
Журилась під осінь малесенька жабка:Е
«Уже потемніла у соняха шапка,
І жовтими стали листочки у клена,
А я ще і досі зелена-зелена…»
                                Лідія Повх

Гора і діброва
Зростила гора
Молоденьку діброву,
Дала їй весною
Зелену обнову.

І пестила, гріла,
Як матінка діток,
Маленькі дерева
У лагідне літо.

Горі в передзим’я
В подяку за те
Дарує діброва
Вбрання золоте.

Нехай бережуть
Листяні килими
Цю гору стареньку
Від злої зими.
                 Степан Жупанин

Зажурилась бджілка
Зажурилась бджілка,
Що робити має,
Бо у полі жовкнуть квіти,
Де медок збирає.

Де медок збирала,
Де вона гуляла…
Уже квіти, ясні квіти
Осінь притоптала.

І зима надійде,
Вкриє гори й доли,
Хто заплаче над квітками,
Як не тії бджоли?
                  Василь Гренджа-Донський

Ластівонько, мила пташко
Ластівонько, мила пташко,
Ти нас покидаєш,
А куди ти одлітаєш,
І сама не знаєш.

- Одлітаю ген на південь,
Бо зими боюся.
Як прийде весна прекрасна,
Знову повернуся.
Василь Гренджа-Донський

Зійшлися копиці
Зійшлися копиці,
Посідали  в  коло
Та й завели бесідоньку,
Що зима вже скоро.

Одна з них казала,
Що вже сонця мало,
В небо синє журавлині
Клини  відлітали.

А друга казала,
Що грибів навала,
Прийшли діти з далі-світу  –
Калину ламали.

А третя шептала,
Що чула вовчиська:
Він учора  ізвечора
Вештався тут близько…
                       Лідія Повх

Ішла осінь
Ішла осінь – скрипнула ворітьми,
Простуджено схлипнула до зими:

- Сестро, моє золото бережи
І морозу лютому закажи!

Бачиш, моя стежечка золота,
І спориш зелений там неспроста!

А зима пройшлася тим споришем:
- Йди здорова, сестронько, із дощем!

Я ж бо твою стежечку золоту
Білою порошею замету.

Ще її сніжинками притрушу –
Буде тепло спатоньки споришу!
                           Лідія Повх

Осінь
Коли в Карпатах настає осінь, усе навколо аж ряхтить кольорами.
Піднявся художник на гору.
- Яка краса! Ця гора – золота. А та – фіолетова, за нею синя, там жовтогаряча…
Розклав мольберт, фарби, почав малювати.
А тут сонце за хмару сховалося. Що за чудасія? Золота гора стала синьою, синя – брунатною, фіолетова – посивіла…
Повіяв вітер. І знову все по-іншому: фіолетова – зазолотилася, синя – почорніла, жовтогаряча – спалахнула червоним…
Стоїть художника, дивується.
Осінь у горах магічна!
                                                Лідія Повх