Вірші про мову

mova

Вірші про мову

Верховино, наша мати
Верховино, наша мати,
Нам тебе любити,
Не мож’ тебе позабути,
Тебе полишити.

Ви, дівчата-голубчата,
Хлопчики-соколи,
Не забудьте рідне слово,
Ніколи-ніколи!

Не забудьте рідну пісню,
Що вас мати вчила,
Доки з уст вам не забере
Студена могила.
            Василь Гренджа-Донський

Люби рідну мову
Люби рідну мову, миле руське слово,
Її не встидайся, за ню бийся в грудь,
За то рідне слово будь готов до всього,
Та знай, що ти русин, того не забудь.
Знай, що ти є сином великого роду,
Його не цурайся, від нього учись,
Вітці твої знали вмерти за свободу,
Будь їх гідним сином, за волю борись!
                      Василь Гренджа-Донський

Руська мати породила…
Руська мати породила
І мене плекала,
Над колискою мні руську
Пісеньку співала

Руським серденьком раділа,
Руські сльози лила,
І мене на руське слово,
На те рідне вчила.

Руську душу, руське серце
Она мені дала,
Й відтак гордо свого сина
Русином назвала
                       Василь Гренджа-Донський

Мова Грушівського монастиря
Я бачу його і я чую здаля,
Як мовлять дерева, і дзвони, й земля.
Там в давні часи потепління, відлиги
Виходили перші божественні книги.
Там руська й румунська – дві мови прегарні
Сліди залишили в церковній друкарні.
                            Іон Міхалко

Слово
Мак – це слово червоне, так!
Ялинка й трава – зелені слова.
Небо – сміється блакиттю до тебе.
Жовтим - розсипався в парку клен.
Чорним – злетіли ворони з антен.
Різниться кольором слово від слова…
Мова, ти знаєш, така кольорова!

А може, мова – усе ж пахуча?
Пахне озоном темная туча.
Прілістю пахне листя в саду.
З запахом ніжним троянду знайду.
Пахне ріллею в полі весна.
Пахне ромен і калина рясна.
Пахне і хвіртка, і річка, і круча…
Мова, ти знаєш, така   пахуча!

Мова - яка? І не скажеш одразу.
Холодом дихає слово «образа».
Пестить, як мама, лагідне «ніжність».
Часто засмучує в дружбі «розбіжність».
Солодко-приторно ліпиться «мед».
Десь за замки утікає «секрет»…
Все обтікає і миє «вода»…
Раною чорною зяє «біда»…

Слово торкається, гладить, кусає,
Кличе у бій і вогнем обпікає.
Творить картину, висвічує погляд.
Слово далеке - і ось воно, поряд!
Щойно чуже, вже твоє воно вмить.
В слові вчорашнє й майбутнє зорить!

Слово – це сила: в біді допоможе.
Скарб від батьків... Дорожи ним як можеш!
                                Лідія Повх

«До побачення» різними мовами
Ось кішки говорять усім: «До кошачення!»
А гуси говорять усім: «До  гусачення!»
І жаби говорять усім: «До жаблячення!»
Собаки  ж говорять усім: «До собачення!»
А люди говорять усім: «До побачення!»
(Звичайно, якщо вони чемні).
                             Лідія Повх