Історичні вірші

istor

Історичні вірші

На Верецькім перевалі
На Верецькім перевалі
Різні люди побували.

Злі і люті чорні обри,
Римські воїни хоробрі.

Горді даки тис рубали,
Кельти замки будували.

Продирались без спочину
Кіньми угри на долину.

Хан монгольський зупинявся,
На Європу заглядався.

Княжі київські комонні
Тут стояли в охороні.

Недарма це місце славне
Звуть Воротами іздавна!
                         Лідія Повх

Старе місто
У старому місті – Замкова гора.
Знала вона лиха, знала і добра.

Сірий, хмурий камінь що в собі несе?..
Він мовчить віками, пам’ятає все.

Потаємну стежку сховано в спориш.
Стежечко-мережко, ти про що мовчиш?

Це ж, мабуть, тобою Лаборець тікав,
Як світились  гори  від нічних  заграв.

Гей, вікно вузеньке  там, у вишині,
Чий то за стіною плач, чиї пісні?

З піль дунайський вітер  раптом налетить  –
І стара  колиска в замку заскрипить…

Тихо так ховають у траві горби
Дорогого краю дорогі скарби!
                             Лідія Повх
 
Золоті ключі
Летять лісів повіт рулі
Понад полонини,
Глядають золоті ключі
Срібної країни.

Яких-то вже років п’ятсот,
Надармо шукають,
І по горах, і по скалах
За ними блукають.

Вже і замок проминули
Славного Бориса,
А від замку недалеко
Тече ріка Тиса.

Долетіли аж до Тиси,
Над Тисою стали,
Там русалки веселії
Купатись почали.

Звідаються повітрулі:
− Скажіть нам, сестриці,
Ци не знаете за ключі
Срібної землиці?

А русалки відповіли:
− Ключі під водою,
Сюди кинув князь країни
Власного рукою.

Але ключів не здобути,
Кинених у воду,
Поки з мраку не підіймесь
Свідомість народу.
                       Василь Гренджа-Донський

За горами Карпатами
Під дебрями горбатими
На березі Ріки,
За горами Карпатами
Біліються хатки.

Мов гілочка відірвана,
Там жменька тих жила,
Що над віками-прірвами
Вкраїну пронесла.

Ні чадом, ані інеєм
Не вкрились їх стежки.
Під вітчизняним іменем
До мене йшли батьки.

Крізь грози лиха і сльоту
Ішли вони на схід.
Вказати йшли на землю ту,
Де мій почався рід.

Позаду десь, позаду десь
Розлук німі хребти,
Нас мати щастям радує,
Теплом душі – брати.

Вік буду гідний імені
Людей тих з верховин,
Що із століть прийшли мені
Сказати, чий я син.
                    Василь Вовчок

Мова Грушівського монастиря
Я бачу його і я чую здаля,
Як мовлять дерева, і дзвони, й земля.
Там в давні часи потепління, відлиги
Виходили перші божественні книги.
Там руська й румунська – дві мови прегарні
Сліди залишили в церковній друкарні.
            Іон Міхалко (Румунія)
 
Як у тобі сумно, мій ти рідний краю,
Літо вже минуло, пташка не співає,
А я ходжу, броджу по сумному гаю,
Аби хто не бачив, як серце ридає.

Летить чорний ворон попід тебе, мраче,
Чому він так кряче страшним ревом смерті?
А може, він кряче, бо й те небо плаче,
Що нас присуджено з-межи вільних стерти.
                          Василь Гренджа-Донський

Історична проза