Вірші про життя людей

original

Життя людей

Новосілля кожен день
А на вулиці новій в нашім селищі
Новосілля кожен день і веселощі.

Новосілля кожен день – лийся, радосте!
Ще й будинків цегляних цілий ряд росте!

Тоне в квітах, у садах наша вулиця.
Хто хоч раз пройде по ній – замилується.
                           Степан Жупанин

Калачі
Горить вогонь у печі –
Місить мамка калачі.
Біла мучка, біленька,
Буде їсти дитинка.

М’який калач, м’ягесенький –
Буде бабці старесенькій.
Цукор, мачок нагорі –
Будуть їсти школярі.

Всередині ягідка -
Буде їсти сирітка.
Помащепний яїчком ,
Добрий буде з молочком.
                Марійка Підгірянка

Чия та могила
Чия та могила там на бережечку,
Хто там спочиває   під дерном зеленим,
Хто там спить сном вічним, від своїх далеко,
Що йому там сниться, під хрестом зваленим?

Ой йому там сниться старенькая мати,
Що жде свого сина із бою додому,
І його миленька, дівча молоденьке,
Плетучи з барвінку вінок молодому.
                     Василь Гренджа-Донський

На братиславській площі
Що за жебрак там, на дорозі,
Звідки він взявся, що шука?
Голодно, босо, ледве тягнесь
І над Дунаєм наріка.

Шука роботи й не находить!
А без роботи він жебрак
Позвідай, звідки він і хто се?
Се брат мій, русин-неборак!
Василь Гренджа-Донський

Як у тобі сумно, мій ти рідний краю
Як у тобі сумно, мій ти рідний краю,
Літо вже минуло, пташка не співає,
А я ходжу, броджу по сумному гаю,
Аби хто не бачив, як серце ридає.

Летить чорний ворон попід тебе, мраче,
Чому він так кряче страшним ревом смерті?
А може, він кряче, бо й те небо плаче,
Що нас присуджено з-межи вільних стерти.
                          Василь Гренджа-Донський

Вітцьова наука
Був ґазда, мав чотирьох синів. Повиростали, поженилися, а коло нього єден остався.
Чує старий, що ослаб, та скликав усіх синів. Каже тому, що коло нього:
- Іди і принеси п’ять прутів.
Тот приніс. Отець каже:
- Ви тепер міцні, чотирьоме. Хто з вас переломить осі прути?
Не можуть.
- А тепер беріть по єдному.
Зломив кождий.
- Отак, хлопці! Я вмираю, а ви, чотирма, тримайтеся уєдно.

Стрижка овець
У кошарі верховинській
На Говерлі, на горі,
Голярами раптом стали
Учорашні вівчарі.
Дні минають, а роботі
Ще не бачиться кінець.
На паслі у полонині
Влітку тисячі овець.
У голярні чути зрана
Із-під ножиць: вжик та вжик…
Тут стрижуть овечок спритно
І не лине стогін, крик.
Лиш одна тремтить ягничка,
Заховалась під кущем:
– Як без шубки буду жити
Я під снігом і дощем?
Не журись, мала ягничко, –
Каже добрий чоловік, –
Шубка в тебе ще тоненька,
Будем стригти через рік.
Пострижем, за літо знову
Шуба виросте нова.
Не журись, мала ягничко,
Будь здорова, будь жива!
Степан Жупанин
Вівчарський вогник

Спить отара
Й гори сині
Сплять у сяйві місяця.
Гляньте: вогник
На вершині
Миготливо світиться.
Вовк із лісу
Не виходить,
Бо вогню жахається,
Між кущів
Сердито бродить,
Скоса оглядається.
Стереже
Отару вогник
Цілу ніч не спатиме,
Поки сонечко
На зміну
Зійде над Карпатами.
                 Степан Жупанин

СВІТЛО
Темінь тікає
У хащі, у звори.
Райдужне світло
В моєму селі.
Місяць у небі
Засвічує зорі, –
Електрик запалює
Їх на землі.
              С. Жупанин

ЛИСТОНОША
Кожен дім в селі на мене жде,
Завжди я в дорозі до людей.
І щодня несу до їх воріт
У поштовій сумці білий світ.
Із близьких, з віддалених країв
Я несу листи для земляків,
Вісті втішні, часом і сумні, –
Люди їх довірили мені.
… Під лісом живе бабуся,
Доземно старенькій вклонюся.
Життя не зазнала легкого, –
Немає поблизу нікого.
В очах її бачу скорботу:
Сини не вернулися з фронту.
І чим помогти їй тільки?
Як хвора, приношу їй ліки,
Втішаю згорьовану душу.
І піч розтопляю я у стужу,
А ще нарубаю і дров я…
Така в мене вдача і доля:
Добро нести людям з листами,
Щоб рідними всі ми стали.
                       С. Жупанин

СМОЛОВАР
Варить смоли чорні-чорні
Смоловар
На нову в селі дорогу
Й тротуар.
Жар під бочкою роздмухує
Вітрець,
А над нею димовий
Плете вінець.
Як ще булькає у відрах
Кип’яток, –
Розливає смоли хлопець
На пісок.
На обличчі в нього кіптява
Масна,
А на серці квітне світло,
Як весна.
               С. Жупанин

СІМ ВІТРІВ
Сім вітрів, як сім братів,
На світанку я зустрів.
Перший вітер був у кузні,
Взяв на крила звуки дружні:
– Дзень-тук-дзень! Дзень-дзень! –
Розбудив навколо день.
Другий вітер на комбайні,
Що косив лани врожайні,
Віяв зерна золотисті,
Від полови їх очистив.
Третій вітер у пекарні
Пахощі зібрав нам гарні,
По селу розносив їх,
Апетит збудив у всіх.
Гостював четвертий вранці
В овочевій нашій ланці.
Добрі вісті про врожай
Лунко ніс він з краю в край.
П’ятий вітер з ферми линув,
Дзвін бідонів ніс в долину,
Ніс у кожен дім, квартиру
Запах молока і сиру.
Шостий вітер – світанковий,
Завітав у сад фруктовий.
Ароматом яблук, слив
Він людей розвеселив.
Сьомий вітер в ораницю
Сіяв сонячну пшеницю.
І всім людям працьовитим
Побажав у щасті жити.
                      С. Жупанин

КРИНИЦЯ
Край стежки, у полі
В рясну косовицю
Я викопав людям
Глибоку криницю.
Зове перехожих:
– Спиніться в путі!
Такої води
Не пили у житті.
Прозора та чиста,
Як небо, ясна,
Ще й квітами, травами
Пахне вона.
В ній райдуга стрічки
Свої умивала
І навіть, повірте,
Гарнішою стала.
Сюди прилітали
Ще й диво-жар-птиці,
Пили, смакували
Водицю з криниці.
Несли косарі
На луги її вранці,
Пили комбайнери,
Натомлені в праці.
В людей веселіють,
Яснішають лиця,
Їм силу бадьору
Вернула криниця.
                       С. Жупанин

КОМБАЙНЕР І ПТАШЕНЯТА
В полі колосяться колоски-русявці,
Кличуть комбайнера: – на жнива, о праці!
Батька і Оленку за кермом комбайна
Привітала нива золота, врожайна.
Враз гніздо в колоссі комбайнер помітив,
А у нім – дрібненькі перепілки діти.
Зупинив комбайна – діток не поранив.
Хай ростуть, співають, линуть над полями.
– Добрий ти у мене! – мовила Оленка.
Татусеву руку горне до серденька.
Шелестять ласкаво колоски-стодзвонці,
Мов спасибі кажуть батькові і доньці.
                                          С. Жупанин

Проза А. Дурунди "Ціндоля", "Ножик", "Як прожити довгий вік"