Ювілей Буштинської гімназії

Ювілеї... До них готуються як люди, так і заклади, підприємства, установи, організації. Їх чекають усі. Одні, щоб розповісти про себе, про прожиті роки, свій особистий внесок у ту чи іншу галузь, інші - про людей, які працювали в даному закладі, про те, як вони прославили установу, про їхні колективні здобутки, про творчий внесок у розвиток краю, про вміння організувати і запрограмувати справу тільки на успіх.
Цього року виповнюється 50 років Буштинській гімназії-інтернату. Багато це чи мало? Для директора Олени Федорівни Орос – це ще незвідано, адже в неї особисто такий ювілей - через п’ятирічку, а для історії – це мить.
Перед визначними датами завжди хочеться зустрітися із тими, хто їх чекає. Ось типова будова навчального закладу сімдесятих років: мальовничий куточок Тячівщини, широке шкільне подвір’я, одягнене у вінок осіннього квіткового різнобарв’я, поруч ставок, а через нього романтичний місточок перекинувся у парк ім. Б.Хмельницького, а навкруг тополі, дуби, граби, буки, явори, берізки родичаються із сливами, грушами, яблунями. Чи одне покоління бігало в цей парк, підростало разом із посадженими деревцятами, горнулося до них, а, підрісши до віку, коли вручають паспорти, вибігало на перші побачення та на сором’язливі несмілі юнацькі поцілунки. А ще з правого боку навчального корпусу красується нова будова шкільного гуртожитку на три поверхи. Вона чекає своїх жильців, а поки що тут чистять, миють, ремонтують – готуються зустріти перших господарів.
Наше замилування перериває ніжний жіночий голос. Це на східцях ювілярки-гімназії з’являється жіноча постать: невисока, з гарною фігурою, у строго вишуканому вбранні сучасного керівника навчального закладу, з приємною посмішкою, теплотою в очах. Директор Буштинської гімназії-інтернату Орос Олена Федорівна привітно зустрічає і запрошує нас оглянути храм науки.
Заходимо. Починаємо з кабінету директора. Невелике затишне приміщення, в якому відчувається жіноча рука, пильне око. Кабінет-квітник, зі смаком розставлені меблі, через скло яких виглядають строгі папки з численними документами, наказами, методичними рекомендаціями, листуванням, протоколами тощо. А в цій шафі - книги, журнали, газети, посібники, диски – все для роботи дирекції гімназії, методоб’єднань, педагогів, вихователів. А тут, на поличці, статуетки знаних людей краю, визначних педагогів, численні кубки, а тут викладені грамоти, дипломи, нагороди, а в цих папках - списки випускників, які стали знаними людьми краю, країни, зарубіжжя. Кабінет сучасного директора гімназії завжди відкритий для всіх колег-учителів, тому сюди сміливо заходять і працюють за комп’ютером, користуються всіма технічними засобами. Питаємо в директора, чи, бува, не заважають постійні візити вчителів. Та Олена Федорівна дивується, як може бути на заваді те, що приносить користь гімназії, робить її авторитетною, навчальний та виховний процес - результативним, а вчителі постійно працюють над підвищенням свого фахового рівня.
Від директора мандруємо класами-кабінетами, збагаченими методичними матеріалами, папками, підручниками, науковою літературою та періодичними виданнями, роздатковим матеріалом. На стінах розміщені стенди, портрети письменників, учених, істориків, політиків тощо. Кабінет української мови та літератури, біології, математики, історії, фізики – найкращі в районі, неодноразово були переможцями обласного конкурсу на кращий кабінет навчального закладу. Естетичний вигляд коридорів, залів красномовно говорять про високу культуру поведінки учнів закладу – тут всі бережуть шкільне і дбають про його естетичний вигляд.
Кабінет історії. Марія Іванівна Олійник, заступник директора з наукової роботи, учитель-методист, наставник справою своєї честі вважає викладання предмета на науковому рівні з пошуковими матеріалами, над якими постійно працюють старшокласники-дослідники. Під її керівництвом діє Мала Академія наук, учасники якої щорічно перемагають на ІІІ та ІV етапах захисту наукових робіт. Школярі пишуть історію свого закладу і досліджують життєвий шлях випускників закладу.

Історія закладу
У 1954 році за рішенням обласної ради у селище Буштино Тячівського району у приміщення колишньої лісової дирекції було переведено з Мукачева новий навчальний заклад – дитячий будинок. 220 дітей-сиріт приїхали сюди зі своїми вихователями, працівниками кухні і господарниками на чолі з директором дитбудинку Турок Степаном Юрійовичем. Це був досвідчений педагог, прекрасний організатор дитячого та педагогічного колективів. Саме з його ініціативи Мукачівський дитбудинок було переведено в Буштино, щоб діти жили в хороших умовах, дихали свіжим повітрям, насолоджувались прекрасною природою місцевості. Степан Юрійович був справжнім батьком для дітей. Більшість вихователів дитбудинку самі колись у ньому виховувались і тому добре розуміли дітей, любили їх. Кращими з них були Дашко Магдалина Іванівна, Товтин Магдалина Юріївна, Ісак Софія Іванівна, які пізніше стали директорами різних шкіл Закарпатської області.
На перших порах в дитбудинку не було шкільних приміщень, діти змушені були відвідувати загальноосвітню шкоду селища, що було дуже незручно, до того ж роз’єднувало дітей, не давало можливості створити єдиний, монолітний дитячий колектив. Тому директор дитбудинку Турок С.Ю. у 1959 році подав клопотання до обласного виконавчого комітету про створення на базі Буштинського дитбудинку школи-інтернату для дітей-сиріт і напівсиріт з різних куточків нашої області. Педагогічний колектив школи-інтернату почав поповнюватися досвідченими педагогами, зокрема, працювали Фозекош Магдалина Іванівна, вчитель математики, Фозекош Омелян Павлович, учитель історії, який згодом став старшим вихователем, заступником директора, а далі директором Буштинської загальноосвітньої школи-інтернату, Коршинський Михайло Юрійович, заступник директора з виховної роботи, який також через якийсь час став директором Буштинської середньої школи, Солонець Валентина Василівна, перший заступник директора школи, Савляк Олександр Петрович, учитель фізики (пізніше інспектор шкіл Тячівського районного відділу освіти), Головач Мотря Василівна, вихователь, а згодом старший вихователь і заступник директора школи-інтернату.
У 1960 році в школі почала свою трудову біографію Болдирєва Олена Валер’янівна, яка пройшла довгий шлях від вихователя, учителя російської мови та літератури, заступника директора до директора цього навчального закладу.
З метою поліпшення матеріальної бази інтернату у 1969 році власними силами було добудовано чотири класні приміщення. Цього року розпочато і в 1976 році закінчено типовий навчальний корпус із сучасними навчальними кабінетами, їдальнею та спортивним залом. Під керівництвом завуча Фозекоша О.П. створено кімнату бойової слави та методичний кабінет, які неодноразово займали перші місця на обласних оглядах, конкурсах.
Багато сил і вміння віддали дітям такі педагогічні працівники, як Гогна І.В., вихователь, Фейшуш М.М., учитель фізкультури, Шеньо-Попович О.С., вихователь, а згодом учитель молодших класів і перший психолог, Ониськів Н.В., учитель історії, а з роками заступник директора школи з виховної роботи, Герич Т.М., Білич Г.М., Шкрюба П.Ф., Шкрюба Г.М., Микуляк М.М., Томишинець Ю,В., Немеш Н.М., Прокопенко М.О., Петій С.М., Деяк О.В. Паш І.І. та інші.
У 1979 році директор школи-інтернату Турок С. Ю. виходить на заслужений відпочинок і заклад очолює Болдирєва Олена Валер’янівна. За педагогічну майстерність, вміння Олену Валер’янівну неодноразово нагороджували грамотами райвно, облвно, Міністерства освіти УРСР та Міністерства освіти і науки України, значком „Відмінник освіти УРСР”.
Школа продовжувала свій ріст і розквітала. Рок у рік зміцнювалася матеріальна база інтернатного закладу. Впроваджувались інноваційні технології, новаторства. Навчальний заклад один із перших в області прийняв дітей-шестирічок, створивши для них усі необхідні умови, започаткував навчання в кабінетах, комп’ютерний клас.            Протягом усіх років діяльності школи-інтернату поряд із навчанням у дітей виховували любов до праці. З цією метою місцевий лісокомбінат Буштинській школі-інтернат у виділив 6 га орної землі, яку обробляли діти та педагоги. Тут була свиноферма, кролеферма, птахоферма, на грядках вирощувались огірки, помідори, буряк, садились поля картоплі – діти повністю забезпечували себе овочами та м’ясом.
У 1989 році за клопотанням директора Болдирєвої О.В.Буштинську школу-інтернат було реорганізовано з неповної середньої школи у загальноосвітню середню школу.
Буштинська гімназія залишилась гідним правонаступником загальноосвітньої середньої школи. На базі навчального закладу проводились семінари директорів шкіл нового типу, семінари заступників директорів шкіл-інтернатів, семінари педагогів-новаторів, літературні читання учителів-поетів, методичні об’єднання учителів-предметників. Усі заходи супроводжувались виступами художнього дитячого і педагогічного колективів під керівництвом талановитого педагога і здібного організатора Степана Михайловича Петія. Митець, Учитель, Музикант, Композитор створив на базі школи-інтернату дитячий хор, ансамбль учнів та вчителів, фольклорний театр. Школа співала, її художні колективи стали знаними у районі, в області, а часто і за межами. Скільком дітям за 40 років роботи в школі-інтернаті Петій С.М. зумів прищепити любов до мистецтва, навчив через музику розуміти красу навколишнього світу, відчувати велич пісні, танцю.

Ювілеї...
- 50 років, - задумливо мовила Олена Іванівна.
Перед очима пропливають перші дні її роботи в школі, перше знайомство з дітьми, з колегами, злагоджена співпраця із колишнім директором гімназії-інтернату Пашом Іваном Івановичем, який зараз працює заступником голови Тячівської райдержадміністрації. Чи задоволена вона роботою рідного закладу? З посмішкою киває схвально головою: новий гуртожиток, зручна їдальня на 150 місць, спортивні площадки, зали тільки для того, щоб випускники, яких було понад чотири тисячі, могли згадувати школу-домівку, приходити до неї, зустрічатися між собою та з учителями. Приходять. Дякують, а вона щаслива, що випускники всіх років не зганьбили своїх наставників, які посіяли в їхні душі людяність, духовність, прищепили любов до краю, до людей, навчили бути справедливими, добрими людьми.
А скільки випускників стало вчителями. Ось тільки в рідній школі працюють випускники Шкрюба Г.М., Рішко М.Ф., Микуляк М.М., Керестей Т.М., Мовнар О.М., Самадовська Ю.В.,Ізай Н.В., Попович О.В., Булик Н.І., Хомочко Я.М., Рошко І.І., Полдвич Н.В. За даними, зібраними заступником директора з виховної роботи Чегіль Наталією Володимирівною, понад 300 випускників стали педагогами, понад 140 працівниками сільського господарства, понад 120 економістами, бухгалтерами, понад 100 лікарями, інженерами. Біля 90 - працівниками внутрішніх справ, офіцерами, є журналісти, письменники, мореплавці, дипломати.
Випускники сучасної гімназії поступають на юридичні, економічні, стоматологічні факультети вузів України, на факультети міжнародних економічних відносин, на навчання за кордон. Три роки поспіль понад 90% тих, що закінчують гімназію-інтернат, стають студентами вузів.
Сонце по-літньому нагріло класні приміщення, на полях по-літньому зеленіють отави, дерева по-літньому одягнені в свіжий зелений листяний покрив, а молодші школярі, по-літньому одягнені, граються на шкільному подвір”ї. Їй, Буштинський гімназії-інтернату – 50, а в природі це не осінь, це - весна, яка переростає в літо, де затишно, привітно, кольорово і тепло.
Ось наближаються до школи дві молоді вчительки - веселі, балакучі, щасливі, привітні, - іде нова зміна Учителів, знаючих, упевнених у собі, і їх привітно зустрічає директор школи, яка чекає від них педагогічного вміння, такту, мудрості і повної віддачі роботі, як вона.

Василина Кузьма,
методист кабінету виховної роботи
та предметів етико-естетичного циклу ЗІППО