«Перевтілення» на сцені палацу

tkd1114-05

Днями у великому залі «ПАДІЮНу» відбувалося… Щось! Важко підібрати слова, аби описати те, що глядачі побачили на сцені…
Скромна сіра афіша анонсувала хореографічну виставу за творчістю Кафки у виконанні народного танцювального колективу «Корпорація друзів». Уже з перших хвилин вистава захопила настільки, що присутні втратили відчуття часу і місця. Метаморфози, що відбувалися на сцені, будили почуття, кликали замислитися над смислом свого життя, своєю суттю і нашим місцем у цьому світі.

Танець, театр, акробатика… Важко було помітити, де кінчалося одне й починалося інше… Та в усьому незмінно були присутні професіоналізм вищої проби, творчість постановки та цілковите злиття танцюристів з їхніми образами. Хоча ця вистава настільки вибивається із загальноприйнятих рамок концерту, що й слово «танцюристи» тут, мабуть, не доречне.
Вражали артисти і рівнем своєї фізичної підготовки. Ми звикли аплодувати заїжджим циркачам і захоплюватися їх 5-хвилинними виступами. А тут наші, такі звичні, свої падіюнівці більше години виконували надзвичайно складні акробатичні трюки… без будь-якої страховки!..
Психологи кажуть, що для того, хто отримав серйозну травму, майже неможливо потім побороти свій страх. Колись на цій же сцені танцюючий педагог Наталія Височан, солістка вистави, впала, нещадно розтрощивши передпліччя. Хто би згадав про це, спостерігаючи, як Наталя спокійно висить вниз головою, тримаючись… однією ногою за гладеньку металеву трубу!..
Як правило, ми захоплюємося гарно поставленим танцем, синхронним виконанням, гарною музикою… Тут усе це, звичайно, було, але відступало якось на другий план, бо вражали, перш за все, потужна енергетика, постановка, композиційність…
Не знаю, які саме думки вкладали в цей проект його автори, але те, що їм вдалося кожного глядача струсонути і змусити задуматися – достеменно. Наталя акцентувала увагу на тому, що час зараз нелегкий. А в таких складних умовах особливо важливо, коли є люди, які переконують: не треба боятися, життя продовжується, після ночі обов’язково настане день, лише не шукай винуватих, а додавай трошечки світла, щоб день, який прийде, був добрим і світлим…
Глядачі виходили із залу задуманими. Хтось мовчав, хтось, навпаки, – збуджено ділився враженнями. Підслухала: «Як шкода, що такі вистави не часто можна побачити… З такою постановкою би на столичну сцену… Не віриться, що це наші…»
Спасибі «Корпорації» за це недільне чудо!..

Маркович Олеся