Розмови дітей про війну

childrens-work

Повномасштабна війна, яку росія веде проти України, змушує суспільство перебувати у сильному напруженні. За таких умов істотно зростає роль психологічної служби системи освіти, яка має забезпечувати своєчасне надання психологічної та соціально-педагогічної підтримки всім учасникам освітнього процесу відповідно до вимог часу.
Кабінет практичної психології та соціальної роботи Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти щотижня проводить онлайн-нараду працівників психологічної служби для обміну досвідом з надання соціально-психологічної допомоги учасникам освітнього процесу закладів освіти Закарпатської області та внутрішньо переміщеним особам у період воєнних дій.

08 квітня проведено сьому зустріч фахівців, на якій практичні психологи поділилися досвідом надання психологічної допомоги дітям, зокрема, із використанням технік арт-терапії.
Арт-терапевтичні завдання, які пропонують психологи на заняттях, допомагають дітям виразити емоції й почуття, які їм важко обговорювати вербально після пережитого у перші тижні війни. Терапія творчістю створює позитивний емоційний настрій, формує активну життєву позицію, розвиває почуття внутрішнього контролю, упевненість у своїх силах, сприяє подоланню мовного бар'єру, підвищує адаптаційні здатності дитини. Запитання й коментарі, які діти висловлюють у невимушеній обстановці під час проведення занять, іноді вражають навіть досвідчених психологів. Наведемо приклади деяких коментарів.

Психолог пропонує хлопчикові намалювати супер-героя, яким би він хотів стати.
Микита (10 років, Київська область): „Я намалював супер-кота і додав йому крила, щоб він мав здатність літати..."
Психолог: „Як цікаво! А для чого йому ця здатність?"
Микита: „Хм... Для того, щоб бомби ловив. (Пауза) Щоб мама не боялася".
(Записано психологом у Перечинській міській територіальній громаді).

Тимофій (4 роки, Дніпропетровська область): „А як ти сюди приїхала, на автомобілі?".
Психолог: „Ні, на рейсовому автобусі".
Тимофій: „А де ти його знайшла, звідки він їхав, і де взявся?".
Психолог: „На автобусній зупинці".
Тоді в хлопчика змінився вираз обличчя, він став засмученим і каже: „А уяви: війна... (затяжна пауза), тобі треба виїхати, а ні автобуса, ні потяга, і нікуди не можна йти. Ти уявляєш? Що би ти зробила?".
(Записано психологом у Перечинській міській територіальній громаді).

Тетяна (7 років, Закарпатська область): „Якщо я буду йти вулицею і зустріну російськомовну людину, вона мене вб'є?".
(Записано психологом у Білківській сільській територіальній громаді).

До психологів звертаються також батьки, чиї діти, як-от 5-річний Сергійко, приголомшують їх запитаннями про війну:
– Мамо, а якщо тата вб'ють, з ким я залишуся?
– Зі мною.
– А якщо й тебе вб'ють?
– У тебе є дідусь і бабуся.
– А якщо і їх уб'ють, куди мені йти?
– Йди до людей, яких бачиш.
– А якщо й людей уб'ють?
(Записано психологом в Ужгородській міській територіальній громаді).

Діти часто задають складні запитання, на які дорослим важко відповісти, підібрати вдалі слова. Іноді дорослі й самі не мають на них відповіді.
Запитуючи „Коли?" (закінчиться війна, повернемося додому, побачимо друзів), дітям не так важливо почути точну дату, як отримати підтвердження про тимчасовість цих подій і впевненість у завтрашньому дні – тим самим заспокоїтись і мати план дій на найближчий час.
Коли дитина відчуває страх смерті чи тривогу через небезпеку, дорослим варто висловити свою підтримку і розуміння таких відчуттів, які притаманні дітям і дорослим, та відмежувати ймовірну загрозу від реальної ситуації: зараз ми у безпеці. Коли ж небезпека реальна, дитині необхідно щоразу нагадувати про те, що дорослі поряд і зроблять усе необхідне, щоб її захистити.
Заспокоїти дитину допоможуть фрази: „Зараз ми в безпеці, усі намагаються зробити так, щоб у нас все було добре", „Підійди до мене, візьми мене за руку, якщо тобі страшно. Тоді я буду знати, що ти хочеш мені щось сказати", „Коли трапляються страшні речі, діти і дорослі дуже переживають, це – нормально", „Багато дітей відчувають себе так само, як ти", „Якщо тобі щось нагадує про цю подію, ти можеш спробувати сказати самому собі: „Зараз мені сумно, бо я згадав про нещастя, але тепер я в безпеці", „У всіх нас велике нещастя. Коли в житті трапляються такі події, всі люди відчувають страх, виходять із себе, навіть хочуть помститися. Зараз це здається неймовірним, але через деякий час ми всі знову будемо відчувати себе краще і повернемося до нашого звичного життя".
Надважливо у цій неймовірно ненормальній ситуації дорослим бути поряд із дитиною, вислуховувати її, пояснювати незрозумілі речі, чесно відповідати на запитання відповідно до віку, не давати марних обіцянок, що провокують нереалістичні очікування, не приховувати своїх відчуттів. Батьки є найміцнішою опорою для своїх дітей, від їхніх відповідей залежить спокій і відчуття безпеки дитини.

На фото роботи дітей на занятті з психологом. Драгівська сільська територіальна громада.

"Питання та відповіді про війну" (переглянути файл)

Валентина Шевчук,
Ганна Ребрей,
Оксана Драгула (кабінет практичної психології та соціальної роботи)