Від “грифлика” до комп’ютера

Неповторна краса наших Карпат - стрімкі гірські стежки, полонини, свіже повітря, кришталево-чиста вода завжди манили людину до себе. Тож багато хто прагне побувати в обіймах цієї чарівності.
Село Тарасівка розташоване в одному з найкрасивіших і найпривабливіших куточках східної частини Українських Карпат, серед могутніх буків і дубів, вічнозелених ялиць, стрімких гірських потоків, там, де зорі кличуть у майбутнє. У мальовничій долині синьооких красунь - Терешулки та Тиси. З півдня сюди по долині Тиси вільно проникає тепле повітря. Село наче оповите гірськими вершинами.

Мешканці села Тарасівка, як і інші люди планети Земля, живуть не без проблем. Нашим предкам випала доля жити у непростий період історії. Зокрема, розпад великої держави і початок незалежної України породили гостру політичну боротьбу.
За старою легендою село Тарасівка було засновано на початку ХVІІ століття, а в письмових джерелах вперше згадується в ХVІІІ столітті. Село порівняно молоде. Так як на території села росли тільки густі ліси, тому не було ніяких стародавніх поселень. Воно розташоване за 41 кілометр від районного центру – Тячева.
Засновником села вважають кріпака-втікача на прізвисько Терешко. Звідси і пішла назва села Терешов. При австро-угорському пануванні село було перейменовано на Терешол-Поток. З приходом Радянської влади в 1944 році село було перейменоване на Тарасівку.
Становлення і розвиток освіти в с.Тарасівка процес складний і довготривалий до того ж недостатньо вивчений. Точних даних, як і коли виникла перша школа в селі, немає. За переказами старожилів та деякими етнографічними пам'ятками вважають, що школу в Тарасівці було відкрито 1840 року. Та це тільки здогадки. У той час головну функцію виховання та навчання дітей брала на себе сім'я та церква. Щонеділі дорослі та малі йшли до церкви слухати службу й Псалтир. Дев'яносто відсотків населення було неграмотним. Вміли лише поставити хрестик. Старожили згадують, що найперша школа з'явилася для дітей заможних селян і то в незначній кількості. В цій школі вів навчання піп. Головна мета такого навчання - навчити дітей читати і писати. Займалися лише один раз на тиждень, в суботу. Писали діти на грифильній дошці, а потім стирали. Якщо учень провинився, його перегинали через стілець і били березовим прутом.
Наше село, як і все Закарпаття, століттями входило до складу тих чи інших держав, які не були зацікавлені в його національно-духовному розвитку. Лише за останнє ХХ століття ми входили до складу Австро-Угорщини, Чехословакії, Української РСР до розпаду Союзу. В період правління австро-угорської влади старожили пригадують, що з'явилися перші школи в сільських хатах, у центрі села (в хаті Семньона, Ляша Мацишиного, Андріюських), на присілку "Ваганено" (Митри Анценого, Грана, Василя Бенци), присілку "Дворище" (Дмитра Бердаря) - 1919-1922 рр. Австро-Угорська монархія вела відкриту мадяризацію школи. До школи мали можливість ходити не всі діти, тому що більшість їхніх батьків брали участь у Першій світовій війні.
Відвідували заняття лише діти більш-менш заможних селян. Ця школа глибоких знань дітям не давала. Крім того вчитель був не зацікавлений в знаннях дітей. Він зневажливо ставився до них, за найменшу провину карав. Діти навчалися тут лише три роки. До того ж кожен учень повинен був приносити щодня по одне поліно, щоб було чим опалювати в класі. Одягались школярі дуже вбого. Обліку дітей шкільного віку ніхто не вів, до школи було залучено всього 45 % дітей. Решта дітей, втративши годувальників, змушені були допомагати своїм матерям по господарству. Всі ці події відбувалися у 1922-1944 рр.
Переживши одну з найстрашніших подій в історії людства - Велику Вітчизняну війну 1941-1945 рр. - в с.Тарасівці освітня система зазнає значних змін. Із приходом Радянської влади виникла потреба у будівництві нової школи. Трирічку в центрі села було перебудовано і з'явилися сім класних кімнат. В 1947 році ця школа горіла, але протягом двох років її знову відбудували.
Часи були повоєнні, село віддалене від районного центру, народ не освічений (75 %). Виникла потреба в педагогічних кадрах. Серед односельців вчителів з освітою не було, тому у зв'язку з цим керівництво відділу освіти м.Тячева направило в Тарасівку молодих юнаків і дівчат з різних областей України та ближніх сіл Тячівського району. Зокрема це: Декет Зоя Іллівна, Герич Марія Василівна, Сасин Марія Іванівна, Руснак Марія Степанівна, Кяниця Ганна Юріївна, Бердар Марія Василівна та інші.
Вони вчили дітей і вчилися самі. Одні вчилися заочно у вищих педагогічних навчальних закладах, а інші – у середніх спеціальних (Хустське педагогічне училище).
Педагогам доводилось працювати у надзвичайно складних умовах: повоєнна розруха, бідність, безгрошів'я, відсутність житла та будь-яких матеріальних та духовних благ. Єдине, що їм допомагало - це повага з боку селян. Бо вчитель на селі в той час був паном, перед яким знімали шапку.
Першим директором Тарасівської семирічної школи був Немеш Михайло Петрович з Углі.
Початкові школи все ще залишалися на присілках по хатах "Дворище" (Дмитра Бердаря), "Ваганено" (Василя Бенци). Діти там навчалися в класах-комплектах по 20-25 учнів. На присілку "Дворище" працювали вчителі Сухітра Василина Миколаївна, Бердар Марія Василівна, на присілку "Ваганено" - з 40 років педагогічної роботи Герич Марія Василівна 25 років пропрацювала тут. Багато хто з них тут знайшли своє кохання і залишилися сіяти "розумне, добре, вічне" - Декет З.І., Сасин М.І., Сасин Л.І., Мелеш Г.В., Герич М.В., Бердар М.В., Руснак М.С., Сасин Г.І.
До 1963 року діти в основному ходили до школи в постолах з тайстринами. Тільки незначна частина мала можливість носити чоботи.
1946 року в школі була створена перша піонерська дружина. Перший піонерський загін налічував 35 піонерів. Одним із перших піонерів були: Сасин В.І. - вчитель Тарасівської школи, Бердар П.Ю. - інженер Львівської залізниці, Мелеш М.І. - працівник аптеки в м.Черкаси, Мелеш Ю.Ф. - товарознавець Рахівської райспоживспілки, Кус М.М. - працівник ст.Чоп.
1967 року колгоспом було виділено ділянку під будівництво школи на присілку "Ваганено", а з квітня 1968 року тут стали навчатися діти. Будівництво нового корпусу розпочав Немеш М.П., а завершив Біланич А.П. 1965 року. 1965-1966 н.р. школу було реорганізовано в Тарасівську неповну ВШ, тут навчалося 480 учнів, навчання яких проводили 28 вчителів з вищою та середньою педагогічною освітою. Потяг до навчання зростав і почала діяти заочна вечірня школа з метою ліквідації малограмотності людей. З кожним роком кількість учнів зростала. Найбільше учнів, 580, було в 1968-1976 рр. За цей період педагогічний колектив очолювали кілька директорів: М.П.Руснак (1 рік), В.І.Руснак, А.П.Біланич, І.М.Перець.
А скільки через Тарасівку пройшло вчителів, про яких не раз згадують старожили: Декет З.І. - вчитель початкових класів. Багато вдячних теплих слів на її адресу можна почути від колишніх вихованців та колег. Воістину вчитель за покликанням. Герич М.В. - вчитель початкових класів не одного покоління тарасівчан, людина душевної, щирої удачі, вже покійна. Кяниця Г.Ю. - за фахом вчитель української мови та літератури дуже авторитетна серед людей села. Ситник Т.П. - запам'яталася дуже чуйною і добропорядною. Ільницький Б.В. - вчитель музики, керував хором, прекрасний музикант, родом з Іршавщини. Слободянин М.В. - у Тарасівці його знали добре як художника. Карпо А.Н. - за фахом російський філолог, тепер живе в Москві, викладає в Московському державному університеті. Сухітра В.М., Мелеш Г.В., Бердар М.В., Сасин Л.І., Сасин В.І., Сасин Г.І., Руснак М.С. - всі вони виховували дітей в дусі добра, справедливості, любові до рідного краю, знань.
За роки Радянської влади виросло багато педагогів з рідного села - Сасин В.І., Сухітра В.М., Сасин А.І., Кус О.М. (бібліотекар), Бердар М.І., Декет М.І., Мацола В.М., Бердар Г.І., Дьолог В.В.
Молоде покоління. Наслідували батьків Корнійчук В.А., Руснак І.І., Герич О.М., Бердар Н.І., Дьолог Л.І., Руснак Н.І. Багато випускників Тарасівської НСШ обрали професію вчителя: Бердар Г.І., Цубера М.Ю., Мацола М.М., Кус П.П., Дикун В.Ю., Чендей Г.Ю., Кус Л.П, Дьолог Л.І., Мацола А.А., Мацола Є.Ю., Кус М.П., Мацола С.В., Мацола М.В., Кус Н.І., Мацола О.М., Сасин М.І., Піцур С.М., Герич М.І. Загалом багато випускників Тарасівської НСШ працює в різних сферах народного господарства. З 1981 по 1996 рр. Тарасівський педагогічний колектив очолював Степовий О.І. - за фахом вчитель німецької мови, хороший керівник, методист. Під його керівництвом школа була забезпечена необхідною методичною та навчальною літературою.
З 1996 по 2003 рр. педагогічний колектив очолювала Мацола К.І. За цей період, а саме 2002 р. було реорганізовано Тарасівську ЗОШ І-ІІ ст. в Тарасівську ЗОШ І-ІІІ ст. У школі налічувалося 520 учнів.
З 1 вересня 2003 року педагогічний колектив ЗОШ І-ІІІ ст. с.Тарасівки очолив Руснак І.І., його заступником залишилася Герич (Кус) О.М.
Завдяки його життєвій енергії педагогічний колектив здобув авторитет і визнання в освітній галузі. Зроблено значні зміни в матеріальному становищі з допомогою спонсорів. Введено парове опалення в тринадцяти класних кімнатах, замінено вхідні двері на пластикові, виконано ремонтні роботи та відкрито шкільну їдальню на присілку "Дворище".
Комплексно організовано методичну роботу (ЗДНР Кус О.М.). У щоденну практику педагоги школи впроваджують інтерактивні методи та форми навчання, інноваційні технології, використовуючи комп'ютерну техніку; поповнюють свою педагогічну скриньку роздатковим та дидактичним матеріалом; ціленаправлено працюють над вирішенням загальношкільної проблеми «Традиційні і нетрадиційні методи роботи з обдарованими та здібними дітьми», систематично удосконалюють свій фаховий рівень на курсах підвищення кваліфікації при Закарпатському інституті післядипломної педагогічної освіти. На 2009-2010 н.р. вісімнадцятьом вчителям присвоєно звання "Старший вчитель", встановлено кваліфікаційну категорію: вищу категорію - одному, трьом - І категорію, трьом - ІІ категорія, решта спеціалісти.
За останні три роки проводилися такі семінари-практикуми: німецької мови, педагогів-організаторів, музики, зарубіжної літератури, психологів, підсумкова нарада директорів, хімії.
Учні нашої школи неодноразово брали участь у різноманітних районних та обласних конкурсах, олімпіадах, займали призові місця.
На належному рівні поставлена виховна робота. Педагог-організатор Мацола М.І. трудиться на цій ділянці уже понад 31 рік, виховуючи учнів у дусі національних традицій і звичаїв українського народу.
В колективі панує спокійна, творча обстановка. Всьому цьому сприяє голова профспілкового комітету Піцур С.М.

О. КУС,
заступник директора з навчальної роботи Тарасівської ЗОШ І-ІІІ ст.
Тячівського р-ну Закарпатської обл.