Обережність – запорука безпеки дитини

У результаті надзвичайних ситуацій страждають не тільки дорослі, але часто і діти. З усіх подій, так чи інакше пов'язаних з дітьми, наведемо кілька випадків, на перший погляд, не характерних, але здатних призвести до сумних наслідків.

Перший випадок - так звані «дитячі двері». Часом в рятувальні служби телефонують схвильовані батьки і повідомляють про те, що їхня маленька дитина закрила вхідні двері квартири зсередини. Мовляв, мама (або тато) вийшла «буквально на хвилинку», щоб викинути сміття, як за її спиною улюблений малюк закрив вхідні двері. Вік цього крихти звичайно від одного до трьох років.
Занепокоєння батьків, та й рятувальників, досить зрозуміло: адже малюк у такому віці може накоїти що завгодно. А коли батьки намагаються пояснити через двері, що потрібно клямку замку відсунути назад, він цього просто не розуміє.
Вчинок дитини в даному випадку цілком зрозуміле: він тільки починає пізнавати світ, і йому цікаво абсолютно все. І на перше місце для нього, у віці від одного до трьох років, виступає «світ речей». Дитина намагається доторкнутися до всього, що його оточує. Батьки можуть і не підозрювати, що він проявляє інтерес до якогось предмета. І як тільки він «випадає» з поля зору батьків, тут же намагається зробити задумане. На такий випадок рятувальники радять мамам і татам: якщо ви залишаєте «на хвилину» двері відкритими, необхідно зняти або застопорити клямку. Але якщо сталася біда, і ви викликали рятувальників, то до їхнього приїзду постійно підтримуйте контакт з малюком. Голос тата або мами буде для нього як заспокійливий засіб, і він не розплачеться, зрозуміє, що батьки поруч.
Другий тип пригод пов'язаний з синдромом тривалого здавлення. Навколишній світ цікавий не тільки зовсім маленьким дітям, а й старшим хлопцям (від 6 до 13 років).
Справа в тому, що тривале здавлювання м'яких тканин викликає особливий вид травми - синдром тривалого здавлення. Він характеризується порушенням або припиненням кровотоку й обміну речовин у здавлених ділянках тіла, що призводить до руйнування і омертвіння тканин.
Іноді це може стати причиною смерті ураженого після звільнення, наприклад, з-під завалу.
У практиці були випадки, коли діти десь знаходили наручники, одягали їх на себе або приковували ними своїх друзів, скажімо, до сходів або батареї. Доводилося рятувальникам виїжджати за викликом і звільняти «в'язнів» від «кайданів». Це стосується також різних кілець, шайб, браслетів. Зокрема, не так давно був випадок, коли рятувальники знімали шайбу з пальця 3-річної дитини. Ні сам він, ні його батьки не змогли зняти її і викликали рятувальників.
Дітям, а особливо їхнім батькам, на вулиці (і взагалі в житті) потрібно бути дуже обачними і обережними.
Наведемо ще один приклад. Він пов'язаний не з дитячими пустощами, а з реакцією дитини на ту чи іншу надзвичайну ситуацію.
Якось виникла пожежа в одній з квартир багатоповерхового будинку. Через п'ять хвилин рятувальники були вже на місці. Завдяки злагодженим та професійним діям пожежних з палаючої квартири винесли двох дітей - хлопчика років п'яти і дівчинку семи-восьми років, яка була без ознак життя. Після проведення рятувальниками реанімаційних заходів у дівчинки з'явився пульс. А далі вже лікарі контролювали її стан до самої лікарні.
І тут виявилося, що в палаючій квартирі залишилася ще одна дитина - хлопчик: він з переляку сховався в шафі, і тільки кмітливість пожежного, який вирішив оглянути буквально «всі щілини» у квартирі, врятувала йому життя.
Як з'ясувалося пізніше, діти залишилися на якийсь час одні і вирішили погратися «у війну». Звичайно, не обійшлося без сірників. У результаті - пожежа.
Цей випадок дуже показовий. Замість того щоб якось про себе повідомити (наприклад, криками, стукотами) або спробувати вирватися з вогнища загоряння, хлопчина сховався до шафи. До речі, діти нерідко під час пожеж ховаються в найзатишніших куточках приміщень. Тому рятувальники просять батьків пояснювати дитині, щоб він у разі спалаху намагався якомога швидше віддалитися від осередку вогню, а якщо це не вийшло, то будь-якими способами (криками, стукотами і т. п.) дати знати, де він знаходиться. Тоді його буде легше знайти й визволити з біди. Не дарма ж під час великих надзвичайних ситуацій влаштовують так звані хвилини мовчання для того, щоб почути хоч якийсь шурхіт, звук, сигнал, сподіваючись відшукати в завалах ще кого-небудь і прийти на допомогу.
При цьому не зайве ще раз нагадати дорослим, що не можна залишати малих дітей без нагляду.
Так, попередження дитячого травматизму головним чином лягає на плечі батьків. Багато в чому саме від їхніх знань, дій залежить життя дитини і культура безпеки в цілому. А вона складається з величезної кількості складових. Не можна виховати культуру безпеки, коли, наприклад, батьки кажуть дитині, що треба пристібатися в машині ременем, а самі цього не роблять. Прекрасно, якщо мама і тато пояснять дітям, як правильно себе поводити вдома і на вулиці, що можна і чого не можна робити. Або розкажуть, як правильно переходити дорогу, а потім у школі ці знання закріплять вчителі. Але ще більш важливо, щоб дорослі самі скрізь і завжди дотримувалися правил безпечної поведінки у всіх сферах життєдіяльності.

О. Федор,
завідувач обласного методичного
кабінету навчально-методичного центру БЖД